А ще Еґістусові люди допоможуть зустріти й утримати в послуху солдатів Агамемнона, що мають от-от повернутися з походу, й відконвоюють їх за гори туди, де вже працюватимуть інші. У них конфіскують усю військову здобич і пильнуватимуть, аби не виникало ніяких заворушень удень і не відбувалося жодних таємних зустрічей або заколотів уночі. Вони охоронятимуть палац із надзвичайною пильністю, адже цим вони охоронятимуть власні життя. Десятьох із них, найбільш відданих і найсильніших, кого було призначено в мою особисту охорону, проінструктують постійно перебувати поруч зі мною.
На час, коли мала розпочатися наша святкова учта, ці десятеро охоронців з'явилися перед моїми дверима. Інші послідовники Еґістуса розосередилися по всьому палацу й займалися кожен своєю справою. За ті проведені в ув'язненні роки він чудово навчив їх діяти швидко та без помилок, не роблячи зайвого шуму. Зараз не повинно бути ніяких криків, ніякого тріумфу, натомість необхідно бути дуже пильними, потайними, рішучими та відданими поставленій меті.
Я вдягла те саме вбрання, що було на мені й у день жертвопринесення Іфігенії, те, що іще рік тому було приготовано для мене як для матері нареченої. Я зробила ту саму зачіску, так само набілила лице, навела такі самі чорні стрілки навколо очей.
Їжу подали так, як і було домовлено, начебто не сталося нічого дивного, хоча і гості, і слуги мусили вже знати, що у ванній кімнаті лежать два мертвих тіла, кров яких залила всю підлогу. Коли трапеза підходила до кінця, я заговорила до присутніх чоловіків.
— Хлопчиків, ваших синів і онуків, буде звільнено. Їх повернуть до ваших будинків уночі, коли ви цього найменше чекатимете. Якщо ж серед вас виникне бодай найменша спроба непослуху стосовно мене, якщо в мене з'явиться хоча б одна підозра, що ви шепочетеся за моєю спиною чи таємно зустрічаєтеся між собою, це наразить ваших дітей і онуків на величезну небезпеку. І звичайно ж, ви мусите попередити хлопчиків, коли вони повернуться додому, ніколи й нікому не говорити жодного слова про те, де вони були й узагалі, що їх кудись відвозили.
Старійшини згідливо кивнули, навіть не дивлячись один на одного. Я попросила їх залишатися за столом іще якийсь час, доки влаштовуватиму так, аби Еґістусові люди запалили факели й виставили тіла мого чоловіка та тієї жінки Кассандри на загальний огляд перед палацом, де вони пробудуть усю ніч і день, і, можливо, ще трохи.
Потім я повернулася до столу й побажала доброї ночі кожному з гостей, стоячи біля дверей і спостерігаючи, як вони по черзі проходять повз голе тіло мого чоловіка та тіло Кассандри в пурпуровому хітоні – обоє з перерізаними горлянками. Чоловіки проходили повз, не зупиняючись, не вимовляючи жодного слова.
Коли я вже була готова наказати, щоб поховали тіла, коли всіх бранців було відігнано вже далеко, коли в палаці настав мир і спокій, порушуваний тільки дзижчанням мух, я сказала Еґістусові, що хочу бачити Електру й Ореста. Тепер, коли справедливість було відновлено, я бажала бачити їх поруч зі собою.
Еґістусове обличчя на мить спохмурніло, коли кількома годинами пізніше я повторила той самий наказ.
— Я можу звільнити Електру прямо зараз,– сказав він.
— Що ти маєш на увазі, говорячи «звільнити»? – запитала я.– Де вона є?
— Вона в підземеллі,– відповів він.
— Хто сказав тобі, що її можна саджати до підземелля? – поцікавилася я.
— Я вирішив помістити її туди,– була відповідь.
— Звільни її зараз же! – вигукнула я.– І приведи до мене Ореста.
— Ореста тут немає,– сказав він.
— Еґістусе, де Орест?
— Як і домовлялися, його відвезли в безпечне місце.
— То де він є?
— Він у безпеці. Зараз він уже з тими хлопчиками, котрих ми взяли в заручники, чи наближається до місця, де їх тримають.
— Я хочу, щоб його негайно повернули назад!
— Це неможливо.
— Мусиш послати за ним прямо зараз.
— Зараз надто небезпечно подорожувати.
— Я наказую тобі його повернути.
Еґістус трохи помовчав, і тоді я усвідомила, що йому подобається тримати мене в невідомості.
— Я вирішу, коли настане слушний час, аби його повернути,– зрештою сказав він.– Це вирішуватиму тільки я.
Він подивився на мене поглядом, сповненим удоволення.
— Твій син у безпеці,– додав Еґістус.
Я поклялася, що не зроблю більше жодної помилки, та зараз бачила, що перебуваю під цілковитою владою цього чоловіка.
— Що мені треба зробити,– спитала я,– аби ти повернув мого сина прямо зараз?
— Напевно, ми можемо це обговорити,– відповів він,– але ми зробимо це трохи пізніше. Не хвилюйся за нього, він перебуває в добрих руках.
— Чого ти від мене хочеш? – запитала я.
— Того, що ти й обіцяла,– відповів він.
— Я хочу, щоб він повернувся,– повторила я.
— Так і буде,– відповів він.– Тобі не слід хвилюватися більше, ніж треба.
Він уклонився й вийшов з кімнати.
Упродовж наступних днів палац був зовсім тихим. Нові вартові вночі не спали, вони постійно пильнували й були готові негайно виконати будь-який Еґістусів наказ.
Я бачила, що вони його бояться, й це означало, що вони не поводилися чванькувато й не розмовляли більше, ніж було треба. Вночі Еґістус приходив до мене, але я знала, що перед цим він уже побував на кухні чи ще в якійсь частині палацу, де зазвичай збираються жінки, я точно знала, що він уже був із котроюсь з них, а може й з двома, чи з якимось юним служкою.
Він спав, тримаючи в руці кинджал.
Коли одного разу Електра прийшла зі мною поговорити, вона зупинилася на порозі й стояла там мовчки, а потім розвернулася й пішла геть.
Палац залишався будинком тіней, місцем, де, як видавалося, і досі можна було безперешкодно блукати нічними коридорами й ніхто не зупинив би такого блукальця. Одного ранку я прокинулася від важкого сну й побачила, що у підніжжі нашого з Еґістусом ліжка стоїть юна дівчина й дивиться на мене.
— Іфігеніє! – скрикнула я.– Іфігеніє!
— Ні,– прошепотіла вона.
— Хто ти? – запитала я теж пошепки.
— Моя бабуся була тією ткалею,– відповіла дівчина.
І тільки тоді я зрозуміла, що в турботах, пов'язаних із приїздом Агамемнона, ми зовсім забули про стару чаклунку та її онуку.
Еґістус теж прокинувся. Він сухо повідомив дівчині, що дуже скоро влаштує, аби чаклунку та її відвезли назад до їхнього села в Голубих горах, звідки ми їх забрали.
Я встала з ліжка й підійшла до юної дівчини. Вона зовсім мене не боялася.
Коли я, взявши її за руку, пішла до кухні, щоб наказати погодувати обох, і онуку й стару, ранкове повітря світилося в золотому промінні сонця. Тільки пташині співи порушували довколишню тишу.
Я подумала, що дуже скоро знайду спосіб змусити Еґістуса привезти до мене Ореста. Так, я не маю чим йому пригрозити, тож і не чинитиму відвертого опору. Я буду з ним заодно.
І ще я подумала, що, коли Орест повернеться додому, я говоритиму з ним дуже м'яко, і з його сестрою теж буду терплячою, і тоді, коли вже довкола буде лад і спокій, можливо, зумію знову повернути легкість у спілкуванні зі своїми дітьми. Я вже бачила Ореста, як він виростає і перетворюється на дорослого чоловіка, навчаючись від мене і від Еґістуса, як треба натягувати віжки влади і як їх, за потреби, відпускати, а потім, коли знадобиться, натягувати знову, встановлюючи міцний, але необтяжливий контроль над підлеглими. Я навіть дозволила собі уявити Електру слухняною і тихою. Уявила, що вона мені вибачила. Я подумала, що гулятиму з нею в саду.
Тримаючи маленьку долоньку цієї дівчинки, я на мить уздріла безкровне майбутнє для нас усіх. Було б набагато легше, якби Еґістус навчився мені довіряти. Тоді, можливо, найгірше вже скінчилося б. Але дуже скоро все владнається. Уже зовсім скоро я зумію запевнити Еґістуса в тому, що він може отримати все, чого так прагнув.
Орест
палаці Орест зауважив якусь незвичну тишу та порожнечу. Він подумав, що слуги, напевно, знайшли спосіб вислизнути назовні, щоб теж привітати батька з перемогою. Ідучи порожнім коридором до материного покою, де вона наказала йому зачекати, хлопчик відчув себе зовсім малим і самотнім. Якби тільки мати послала когось побути із ним, когось, хто був би обізнаним у мистецтві двобою на мечах або ж у влучній стрільбі, когось, хто навчив би його нових військових прийомів, аби потім було чим похизуватися перед батьком.