Час ішов, і Орестові закортіло покликати товариша, однак він зміркував, що коли б Леандр вирішив кудись піти, неодмінно попередив би його.
Він не помітив, як і коли з'явилися ці двоє чоловіків. Тому його майже налякав крик одного з них, коли кинутий Леандром камінь улучив чоловікові в голову. Орест постійно тримав у кожній руці по каменюці, тож йому було зовсім не складно пересуватися дуже швидко. Він побачив, що чоловіки зупинилися. Один з них обома руками тримався за голову. Другий же ходив навколо нього колами й дивився, намагаючись зміркувати, звідки міг прилетіти камінь. У цих двох Орест упізнав охоронців, які викрали його з палацу.
Орест відступив на крок і добре прицілився, думки його були ясними та зваженими. Він обрав того, що був уже поранений, збираючись улучити йому спочатку в голову, а потім, буквально за мить після першого, кинути другий камінь вартовому прямо в обличчя. Інший вартовий побіг від будинку, ухиляючись від каменюк, кинутих у нього Леандром. Орест узяв з купи ще один камінь і щосили кинув його навздогін чоловікові. Він улучив йому в плече, однак вартовий не зупинився.
Леандр вискочив зі свого сховку вже без сорочки, й тепер тримав її в руці, докидаючи в неї каміння та збираючись, вочевидь, переслідувати вартового. Доки Леандр займався цією справою, Орест зауважив, що поранений чоловік і досі стоїть на ногах. І тоді він узяв ще дві каменюки, одна з них була меншою, але гострішою, та поцілив свою мішень іще двічі. Чоловік нарешті впав. Тепер і Орест міг скинути з себе сорочку, накидати в неї каміння та побігти слідом за Леандром.
Коли хлопчик його побачив, Леандр стояв один, очевидно, вже використавши все каміння, що мав. Він стояв і гарячково оглядався, намагаючись визначити, куди ж зник переслідуваний ним чоловік. І раптом з кущів вискочив вартовий, накинувся на Леандра й уже простягнув руку до його шиї. Орест, який іще був досить далеко, потягся по каменюку, та перш ніж він устиг її кинути, чоловік уже звалив Леандра на землю. У нього в руці щось було. Оресту здалося, що то – ніж. Хлопець і чоловік, міцно зчепившись, покотилися по траві.
Підбігши ближче, Орест побачив, що чоловік намагається підім'яти Леандра під себе та позбавитися його руки, що тримала його за зап'ясток, не даючи всадити ніж у хлопцеве горло.
Орест опустив сорочку з камінням, розуміючи, що коли він замислиться над тим, що збирається зробити, то втратить свій єдиний шанс несподіваного нападу. Він намагався рухатися якомога тихіше, щоб не сполохати чоловіка. Потім він обхопив його голову обома руками й удавив свої великі пальці в очниці нападника так сильно, як тільки міг. На кілька секунд, здавалося, він перестав відчувати власне тіло, бо зникло все, була тільки сила, що зосередилася в його великих пальцях. Орест не дихав, аж поки з очниць чоловіка щось потекло і він, голосно скрикнувши, випустив з руки ніж і вже нічим не загрожував Леандрові.
Одним стрибком ставши на коліна, Леандр ухопив ніж і почав бити свого супротивника в груди та шию. Коли чоловік перестав стогнати, хлопці поклали його на спину.
— Треба повернутися по другого,– сказав Леандр.
Оресту майже хотілося зупинити його, розповісти, хто ці люди, пояснити, що той другий був добрішим, що він по-людськи до нього ставився, та Леандр уже відійшов, і хлопчик мусив його наздоганяти.
На стежці нікого не було. Вони обережно просувалися вперед, зважаючи на те, що чоловік може ховатися в кущах. Дійшовши до більш відкритого місця, хлопці його побачили. Чоловік уже був досить далеко й шкандибав, хилитаючись із боку в бік і обхопивши поранену голову руками. Коли ж він обернувся і їх побачив, то спробував бігти.
— Зачекай мене тут,– сказав Леандр Орестові й повернувся назад, аби взяти кілька каменюк.
— Ми зможемо його впіймати,– сказав він, коли повернувся.– Скажи, коли вважатимеш, що зможеш поцілити в нього.
Понабиравши каміння стільки, скільки могли понести, хлопці з усіх ніг кинулися вперед. Орест не сумнівався, що чоловікові не вдасться від них утекти, однак побоювався, що він може мати ножа, як і перший, а тоді йому треба буде наблизитися до одного з них майже впритул, інакше від холодної зброї не буде користі.
Орест вирішив бігти швидше, сподіваючись, що коли він зуміє обігнати Леандра, котрий зараз був попереду, й не розгубить каміння, то наздожене вартового першим і матиме час прицілитися. Він відчував, що здатен на все, якщо тільки не зупинятиметься й ні про що не думатиме. Його мішень буде в правильному місці, і він зможе відчути момент, в який найліпше почати кидати каміння. Було схоже, що чоловік серйозно намірився від них утекти, але Орест також знав, що він у будь-яку секунду може повернути назад, і тоді в них з Леандром будуть великі проблеми.
Замість того щоб бігти за Леандром і чоловіком, Орест кинувся навскіс, по діагоналі спускаючись схилом у поле. Він обома руками тримав сорочку з камінням, притискаючи її до грудей, аби не згубити жодного камінця. Орест біг так, що аж у вухах свистіло, коли побачив, як утікач оглядається назад. Він подумав, що вартовий зважує, на яку відстань треба підпустити Леандра, щоб можна було використати супроти нього ніж, якщо, звичайно, хлопець буде настільки дурним, аби наблизитися.
Але тепер уже Орест був готовий. Він вибрав каменюку й добряче прицілився, а потім кинув її в чоловіка, однак не вцілив, бо вартовий не біг по прямій, а петляв, тож хлопчик невдалим кидком тільки виказав себе. Тепер у нього не було іншого вибору, окрім того, щоб, ухопивши сорочку з камінням, з усіх ніг бігти навздогін утікачеві. Він більше не матиме переваги, що її давав йому схил, але, подумав він, використавши всю свою енергію на швидкий біг, він зможе кинути камінь іще раз, тепер уже збоку, хоча позиція буде вже не такою виграшною.
Він зупинився й підняв іще один камінь. Потім прицілився, глибоко вдихнув і зібрав у собі силу, як тоді, коли атакував першого вартового. А потім він метнув. Каменюка влучила чоловікові в плече. Орест швидко вибрав інший камінь. Цей другий потрапив чоловікові в голову, від чого він упав навзнак.
Коли Орест наблизився до Леандра, той нічого не сказав. Очі обох хлопців були прикуті до фігури, що лежала на землі. Підійшовши ближче, вони почули, як чоловік стогне та важко дихає. Орест опустив сорочку з камінням і став навколішки, щоб вибрати один з п'яти чи шести каменів, які в ній іще залишалися. Він підбіг до своєї жертви майже впритул і щосили вгатив її каменем по голові.
Чоловік лежав на спині, але його очі були широко розплющені. Коли Орест упіймав його безнадійний погляд, безпомічний вартовий, здавалося, його впізнав і почав казати щось схоже на Орестове ім'я. Хлопчик на мить завагався, а потім іще одним каменем розтрощив чоловікові голову.
Леандр обшукав одяг убитого і знайшов два ножі.
Орест відійшов від тіла й підібрав свою сорочку. Потім він приєднався до Леандра, й разом вони потягли чоловіка до будинку, тримаючи кожен за одну ногу, дозволивши тілу волочитися по землі. Воно було важким, і їм довелося кілька разів зупинятись, аби перепочити. Вони дотягли чоловіка до місця, де лежав його напарник, до тіла якого вже почали злітатися мухи. Потім хлопці штурханами підкотили обидва тіла до краю скелі та зіштовхнули їх у море.
— Я обіцяв собі, що ми більше нікого не вб'ємо,– сказав Леандр.
— Вони б нас повбивали,– відповів йому Орест.– Ці двоє викрали мене з палацу.
— Більше вони нічого подібного не зроблять, але я не дотримав свого слова.
Коли вони з Леандром уже поверталися до будинку, Орест відчув спокусу розповісти про те, як він ішов від палацу під охороною цих двох вартових, однак усвідомив, що ні Леандр, ні Мітрос ніколи не обговорювали деталей свого викрадення, то, напевно, Леандр зараз і слухати ні про що таке не захоче. Очевидно, й надалі йому доведеться обмірковувати це на самоті.
Коли вони увійшли, Мітрос і стара сиділи за столом на кухні. Побачивши хлопців, собака встав, потягся і позіхнув.