У будинку, як невдовзі виявив Орест, чоловіки усамітнювалися для якихось таємничих розмов, що велися пошепки. Леандр брав у них участь, а от його, Ореста, ніколи не запрошували.
Оскільки батько Раїси вже був у такому віці, що не міг говорити пошепки, Орест чув, як він наполягав на тому, що Леандрові слід повернутися в будинок братів його матері, а потім разом із дядьками вирушити на пошуки зниклого родича, котрий воював з Агамемноном і повернувся переможцем тільки для того, щоб бути відконвойованим у невідомі краї із захопленими ним же рабами.
Орест чув, як старий сказав, що тепер, коли вартові та наглядачі зробилися більш ледачими та менш пильними, колишні солдати Агамемнона вже готові до повстання. Так, визнавав старий, варта і досі добре озброєна, хоч і не так, як раніше, і її здолати буде нелегко, проте іншого такого ж сприятливого часу може взагалі не настати. Леандрові вже дуже скоро доведеться збиратися в дорогу.
Повільно і цілком, як здавалось Орестові, обмірковано, родичі повернули Леандра до звичного в їхньому колі способу спілкування, ще більше відірвавши його від Ореста та їхнього спільного минулого. Роблячи це, вони фактично зовсім не звертали уваги на самого Ореста. Коли Леандр помітив такий стан речей, то, здавалося, дуже зніяковів і спробував залучити друга до загальних розмов і взагалі до життя в будинку, однак із цього нічого не вийшло.
Коли ж Орест сказав йому, що хоче повернутися додому, Леандр не висловив здивування.
— Твоя сестра щодня після полудня ходить на кладовище,– сказав Леандр.
— Ти її бачив?
— Моя мати й моя сестра бачили.
— Якщо ми туди підемо, ми зможемо її побачити?
— Варто тобі лише вийти за поріг цього будинку, тебе одразу ж помітять і захочуть повернути до палацу.
— Чи є щось, чого я не повинен їм говорити?
— Не кажи їм, що дорогою назад ми ночували в будинку родичів моєї матері. А ще не розповідай їм нічого з того, що ти почув у цьому будинку.
— А що я прийшов назад разом із тобою, про це мені можна сказати?
Леандр трохи повагався з відповіддю, а потім сказав:
— Мій батько не хотів привертати сторонньої уваги до мого повернення. Ось чому він запропонував тобі пожити з нами. Він не хотів, аби вони дізналися. Та зараз він погоджується, що, можливо, тепер тобі ліпше піти звідси. Хтось може про щось почути. Можливо, усім було б краще, якби ти розповідав якомога менше.
— Щось іще?
— Якщо ти зумієш дізнатися щось про мого діда, навіть якусь дрібницю, будь ласка, дай нам знати.
— Хто його полонив?
— Оресте, ліпше не питай!
— Його викрав Еґістус?
— Хтось до нього близький. Можливо, це був хтось із людей, наближених до Еґістуса.
— Я зроблю все, що зможу.
По кількох днях, після полудня Дація й Іанта завулками та бічними вуличками провели хлопців на кладовище. Сховавшись за надгробком, Орест дивився на Електру, котра стояла над могилою, шепотіла молитви та здіймала руки до неба.
— Це – могила твого батька,– прошепотіла йому на вухо Дація.
Орестові було важко повірити, що його великий, енергійний батько, а саме таким він його пам'ятав, лежить у землі, перетворившись на голий кістяк.
Поволі вони наблизилися до могили; Дація й Іанта трималися на відстані. Коли Електра підвела голову, Орест відчув нестримне бажання підійти й обійняти її, та не менше йому й хотілося цього не робити, бо ж сестра уособлювала реальність у всій її неприкритій трагічності, а йому так подобалося залишатись у дбайливо створеному для самого себе м'якому коконі чекання та невідомості.
Спочатку вона не дивилася на Ореста, а звернула увагу на Леандра. Але потім зупинила погляд на Орестові й уже нікого й нічого більше не помічала.
— Мої молитви було почуто. Боги зглянулися наді мною.
— Я привів його додому,– м'яко звернувся до неї Леандр.– Я уберіг його від усіх небезпек і неушкодженим привів до тебе.
Кількоро палацових охоронців кинулися до них із різних боків іще до того, як Леандр відійшов від Ореста й Електри та приєднався до своєї бабусі й сестри. Орест дивився йому вслід, але Леандр не озирнувся.
Вартові бігли попереду, аби сповістити Орестовій матері, що її син нарешті повернувся. Доки вони з Електрою йшли стежкою, що вела від кладовища до палацу, їхня мати самотньо стояла, абсолютно беззахисна, цілковито вразлива. Коли ж Орест був уже зовсім близько від неї, вона здійняла руки до неба.
— Моє найбільше бажання здійснилося,– сказала вона.– І я мушу виявити вдячність.
Мати обійняла його й повела за собою до палацу, дорогою викрикуючи накази, щоб приготували Орестову кімнату, щоб подали його улюблені страви, щоб негайно знайшли Еґістуса, хай де б він зараз був. Вона все обіймала й обіймала Ореста, цілувала його й оглядала з усіх боків, а потім наказала привести найкращого кравця, котрий пошиє новий одяг, належний її синові.
Коли з'явився Еґістус, Орест вирішив наслідувати приклад Леандра, пригадавши, як гідно та відсторонено він поводився, коли зустрівся зі своїми родичами в селищі, й угадавши намір Еґістуса, ухилився від обіймів материного коханця, наче мав на думці щось набагато важливіше та значуще. І весь час він відчував на собі уважний погляд Електри.
Наступного дня, коли влаштували першу примірку, мати увійшла до його кімнати й крутилася навколо Ореста, даючи кравцеві розумні поради, щодо крою та інших дрібниць. Вона вся була уособленням тепла, щирості та радісної готовності допомогти.
— Ти так виріс,– щебетала вона.– Ти зробився вищим за свого батька.
Тінь набігла на її веселе доти обличчя, й у голосі зазвучали нотки чогось дуже схожого на знервованість.
— Мені треба дещо в тебе спитати,– сказав Орест.
— Напевно, ти хочеш дізнатися про дуже багато речей.
— Так, але саме зараз я хочу спитати в тебе, чи ти знаєш бодай щось про Леандрового діда.
— Я нічого про нього не знаю,– відповіла мати.– Нічого, зовсім нічого.
Її щоки почервоніли, коли вона дивилася в очі синові.
— Ми пережили дуже важкі часи,– продовжила вона.– Існує багато чуток. Це вони попросили тебе дізнатися?
— Ні. Але вони сказали, що його було викрадено. Вони хвилюються.
— Це дуже прикро. Але я вважаю, що ліпше не втручатися в те, що я називаю суперечністю між родинами. Сподіваюся, ти розумієш, що я маю на увазі.
Орест кивнув.
— Найважливіше для нас, що ти нарешті знову вдома. Можливо, нам узагалі не треба ні про що інше думати прямо зараз.
Навіть попри те, що мати й сестра ставилися до Ореста, як до дитини, постійно запитуючи, чи не хоче він добавки, чи зручно йому, чи м'якою була постіль, усі інші в палаці ставилися до нього з гідною дорослого чоловіка повагою, а часом і з благоговійним острахом. Для охоронців і слуг він був сином свого батька, котрий повернувся, щоб зайняти місце, належне йому по праву.
Це означало, що йдучи коридорами чи залишаючись час від часу на самоті, Орест відчував власну значущість, починав розуміти важливість своєї ролі. Однак іноді було схоже, що він і досі живе в будинку Леандрової родини. Мати мала неприємну звичку постійно уривати розмову своїми подяками богам за Орестове повернення і розповідями про те, як сильно за ним усі сумували та як багато зробили вони з Еґістусом, щоб визволити сина.
Як і мати, Електра, здавалося, була щасливішою, коли розповідала братові про те, як тяжко їй жилося без нього, і про свою радість через його повернення. Орест швидко виявив, що вони обидві робилися дивно знервованими за першої ж його спроби заговорити. Варто було Орестові тільки спробувати щось сказати, як мати чи сестра одразу ж ставили нові й нові запитання, що стосувалися його комфорту чи ситості, ніби він і досі був дитиною, маленьким сином, молодшим братом, якого було злісно викрадено й щасливо повернено додому.