— Я мушу йти,– прошепотіла вона.
Наступного дня, ідучи до покоїв матері, Орест побачив Еґістуса, котрий прямував йому назустріч. Орест зупинився, готуючись із ним привітатися, радіючи, що має цю нагоду поговорити з ним наодинці й, можливо, якщо Еґістус дозволить йому заговорити, Орест виправить свій вчорашній промах і перепросить за непорозуміння. Проте коли Еґістус його зауважив, то відразу ж розвернувся й пішов назад, начебто щось забув і мусив за цим повернутися.
Орест узяв собі за звичку щодня проводити по декілька годин разом зі своєю матір'ю та сестрою. Пізніми ранками він сидів поруч із матір'ю в одній із парадних кімнат палацу. Частенько вони приймали відвідувачів, але зазвичай були там самі. Якось, коли один із відвідувачів заговорив про повстання, мати дочекалася моменту, коли вони з Орестом залишаться самі, і тільки потім знову повернулася до цієї теми.
— Ти чув, що ми говорили про повстання,– звернулася вона до сина.– Постійно хтось бунтує. У державі завжди існують якісь угруповання й ніколи не буває спокійно. Ми постійно перебуваємо в стані війни. Щодня ми отримуємо донесення. Твій батько навчив мене однієї речі, і ти мусиш це знати теж,– найменше довіряй тому, хто є твоїм найвірнішим другом. До кожного свого союзника я приставила тінь, і до тієї тіні приставила іншу тінь. Усі вони звітують мені, усі один за одним стежать. Ось на чому тримається влада – на цілковитій недовірі. Я познайомлю тебе з усіма й розповім про кожного. А ще ти можеш поговорити про це з Еґістусом, котрий ніколи не втрачає пильності. Оресте, нашим ворогам пощастило лише один раз, але ми мусимо завжди бути пильними, кожної миті свого життя. Тепер, коли ти повернувся, ти можеш зробитися моїми очима та вухами, але не довіряй нікому.
Його вражало, що мати за різних обставин поводиться не однаково. Коли вони їли з усіма іншими чи приймали гостей, вона була однією, а коли прогулювалися садом, де нікого не було, робилася зовсім іншою. Ось, здається, її щось турбує, але наступної миті вона вже весело щебече, випромінює дружність і чарівність.
Електра дала йому зрозуміти, що бажає, аби її не турбували в пообідні години. Щодня після полудня вона ходила на батькову могилу, а потім поверталася до себе в кімнату. Десь ближче до заходу сонця вона бувала готовою прийняти брата. Коли він спробував заговорити про її попередження стосовно того, що він мусить бути обережним у своїх словах і вчинках, вона не схотіла про це навіть чути, а коли він поцікавився, чи не знає сестра, хто вбив їхнього батька та що сталося з дідом Леандра, вона мовчки показала Орестові на двері.
Натомість, коли вони із сестрою залишалися тільки вдвох, вона виявляла неабияку цікавість до того, де він був усі ці роки. У його компанії Електра, здавалося, була набагато менше стривоженою. Коли він розповідав їй, що було після того, як його викрали, та як він зумів утекти, сестра слухала дуже уважно.
Орест оповідав про все, що було, дуже детально, та нічого їй не сказав ні про те, що вбив охоронця, ні про те, що він зробив з іншими двома вартовими. І він намагався якнайменше говорити про Леандра. Однак саме будинок старої й цікавив Електру найбільше. Швидко виявилося, що розповіді про Мітроса та стару якимось дивним чином заспокоюють Ореста, тож він почав із нетерпінням чекати цих щоденних розмов із сестрою.
Іноді Електра заводила розмову про богів і про свою в них віру, і тоді вона називала їхні імена й захоплено відгукувалася про силу, що нею вони володіли.
— Ми живемо в дивний час,– говорила тоді Електра.– Час, коли боги втрачають свою силу. Дехто з нас іще їх бачить, але не завжди. Їхня влада над нами зменшується, і скоро це вже буде зовсім інший світ. У ньому правитиме денне світло. Скоро наш світ уже буде таким, що в ньому навряд чи захочеться жити. Ти мусиш почуватися дуже щасливим, що маєш на собі відбиток старого світу, який доторкнувся до тебе своїм невидимим крилом у тому закинутому будинку.
Орест не знав, що на це відповісти. Коли Електра заводила розмову про богів, вона набувала такого самотнього вигляду. Але, пересвідчившись, що за дверима їх ніхто не підслуховує, вона змінювала тему й починала розповідати Орестові про життя за стінами палацу. Коли вона заговорила про повстання, йому вистачило мудрості не повторювати слова матері про те, що такі речі відбуваються постійно, натомість, Орест нашорошив вуха.
Його здивувало, наскільки багато сестра, виявляється, знає про життя на рівнині за горами, а ще він не був готовий почути, що повстанці в горах не тільки не втрачають своїх позицій, а й швидко поповнюються новими прибічниками та що сила їхня зростає.
Однак Орест засумнівався в точності всього нею сказаного, коли Електра не змогла назвати імені жодного з повстанців. Він припускав, що й Леандр разом з іншими своїми родичами перебуває нині серед бунтівників. Але Електрі він цього не сказав.
Поступово він почав помічати, що мати приділяє йому дедалі менше уваги, зайнята якимись своїми справами. Якось, коли вони сиділи разом, до кімнати ввійшов Еґістус і зробив жест, як він гадав, непомітний для Ореста. Мати одразу ж спробувала повернутися до обговорюваного питання, однак він помітив, що їй уже важко зосередитися, що її думки вже зайняті чимось іншим. І дуже швидко вона попросила вибачення за те, що мусить залишити сина, мовляв, має термінову справу зі слугами. Однак Орест їй не повірив. Він уже знав, що сталося щось дуже серйозне.
Уночі в палаці робилося дуже тихо. Іноді Орест спав дуже міцно і прокидався вранці, бажаючи, аби то був учорашній вечір, коли на нього чекає сон і забуття, а не сповнений ніяковості день, адже тепер щоразу більше людей приходило до матері й Еґістуса, і мати дедалі безтурботніше щебетала за столом, намагаючись приховати свою зрослу стурбованість. Натомість, Електра зробилася ще більш відстороненою.
Та коли він звик до нічної тиші, прийшло розуміння її несправжньості. Орест почав розрізняти звуки кроків, нібито хтось дуже тихо ішов коридором, або, наприклад, було ледве чутно чийсь шепіт, а потім знову западала тривала тиша. По якомусь часі, коли Орест почав виглядати з власної кімнати найтемнішої пори доби, він побачив, що Еґістус ходить нічним палацом, переміщаючись дуже швидко, і що його мати теж іноді проходить коридором. Він навіть побачив Електру, коли вона, вислизнувши зі своєї кімнати, перебігла коридор і сховалася в кімнаті навпроти.
Вартові лише стояли на чатах. Здавалося, до їхніх обов'язків зовсім не належить зупиняти тутешніх мешканців, схоже, вони лише мусили забезпечити захист від сторонніх, від тих, хто міг прийти до палацу ззовні. Спочатку Орест гадав, що вони ніколи не сходять із призначених місць, такими подібними до предметів умеблювання були вартові. Однак, якось уночі, коли він стояв і спостерігав, Еґістус вийшов із кімнати, в якій зазвичай спав разом з Орестовою матір'ю, та швидко наблизився до одного з вартових. Орест побачив, як Еґістус поманив вартового за собою і той пішов слідом за ним до однієї з рідко використовуваних кімнат у передній частині палацу. Здавалося, жоден інший вартовий не помічав цих двох, коли вони йшли коридором. Орест зачекав, здивований побаченим, і подумав, що вони швидко повернуться. Та коли по кількох хвилинах Еґістус із вартовим так і не з'явилися, він і собі тихесенько рушив коридором. Проминаючи вартових, що стояли на своїх постах, він робив вигляд, що їх не бачить. Зупинився він тільки біля дверей, за якими зник Еґістус із вартовим.
Звуки, що долинали з кімнати, були йому добре знайомі та однозначні. Орестові стало цікаво, чи й мати, як він оце зараз, однієї ночі прослідкувала за своїм коханцем і почула те саме пихтіння та гаряче дихання.
А ще він подумав про Електру. Чи й вона теж, ховаючись у нічній пітьмі, ходить до кімнати навпроти, шукаючи таємних задоволень? Відразу ж Орестові захотілося почути, що скаже Леандр, дізнавшись про це, скільки запитань поставить, які ущипливі коментарі зробить. Але наступної ж миті він зрозумів, що не зможе поділитися цим із Леандром. Доведеться тримати побачене при собі, аж доки товариш повернеться.
Однієї ночі, коли Орест не спав, він побачив Електру, котра йшла коридором у супроводі охоронця. Вони зайшли до якоїсь кімнати. Потім туди ж увійшов іще один охоронець. Коли він спробував підслухати біля дверей, почув лише шепіт, говорили так тихо, що навіть неможливо було розібрати, кому належить голос. Але з тону Орест зрозумів, що розмова була дуже серйозною.