— Але твій син живий,– м'яко сказав Орест.
— Так, так,– погодився старий чоловік голосом, сповненим печалі та смирення.
Орест не був упевнений, що Мітрос йому повірив.
— Послухай,– раптом сказав Мітрос і присунувся ближче до Ореста.
Орест опустився на коліна біля ліжка.
— Твоя мати вбила твого батька,– прошепотів Мітрос.– Вона хитрощами завела його до палацу. Вона весь час тримала ніж напоготові і вдарила, коли вони залишилися самі. Таким був її план. Вона бажала його влади. Клянуся власними дітьми, що це – правда. І є тільки одна людина, котра може їй за це помститися. Лише одна-єдина людина може помститися за всі скоєні нею вбивства, і це – ти. Тільки ти зумієш це зробити. Ось для чого боги врятували тебе та повернули назад. Ось чому ти зараз тут, аби я міг усе тобі розповісти. І тепер ти, як син Агамемнона, мусиш помститися за його вбивство.
Він ніжно поклав долоню Орестові на голову й залишив її там. Його дихання зробилося нерівним і уривчастим.
А потім до кімнати увійшов Кобон, котрий сказав, що Орестові вже час і що він проведе хлопця завулками до кладовища.
— Ні, я піду сам,– відповів Орест.
Він повернувся, коли перші промені сонця освітили небо. Прослизнувши до палацу через ті самі бічні двері, спочатку тихесенько прокрався лабіринтом нижніх коридорів, а потім піднявся сходами й потрапив до головного коридора.
У своїй кімнаті Орест пригадав, як мати намагалася перетягти його на свій бік, як хотіла змусити його стати таким самим, як і вона з Еґістусом, як вона своїм прикладом намагалася навчити його, що таке влада та як нею користатися. Він міг би зробитися їхнім спільником.
Він відчув потужний напад гніву на свою матір і на Еґістуса, котрий зайняв місце його батька й укорінився в палаці так, ніби роль правителя належала йому по праву. Одначе, ретельніше все обміркувавши, він не міг позбавитися нав'язливого образу матері, що виявилася такою підступною. Орест думав про неї, і це надавало йому якоїсь дивної моці. То значить, мати всім керує. На час, коли в палаці почулися перші ранкові звуки, він уже був упевнений у тому, що саме його мати перебрала на себе всю владу. Помститися можна й Еґістусу теж, але першою мусить бути мати.
Він широко всміхнувся, подумавши, що в цьому питанні не проситиме поради ні в Леандра, ні в Електри, ні ще в когось. Але потім прийшло розуміння, що без допомоги сестри нічого не вийде. Потрібно буде більше наблизити Електру до себе. Сам він нічого не зможе вдіяти.
Одначе, із плином часу, Орест почав сумніватися в почутому від Мітроса. З одного боку, старійшина говорив так упевнено, що всі його звинувачення здавалися справедливими, але, з іншого боку, він стільки страждав, що було б зовсім не дивно, коли б йому почало ввижатися. Старий, цілком імовірно, міг повірити, що його видіння і є правдою.
Орест подумав, що Електра, напевно, одразу ж по його поверненні розповіла б, хто вбив їхнього батька, тим паче, якби це зробила їхня мати. Електра була присутня, коли мати викладала йому своє бачення того, як було вбито батька, і вона неодмінно дала б йому знати, якби мати тоді говорила неправду.
Отак, вагаючись і не знаючи, кому вірити, Орест вирішив, що відверто поговорить із Електрою, переповість їй слова Мітроса й подивиться на її реакцію. Йому так хотілося, щоб Леандр був поруч, от він би точно знав, що робити.
У пообідню пору, коли вони з матір'ю сиділи й розмовляли, вона раптом рвучко до нього нахилилася.
— Оресте,– сказала вона.– Я мушу поділитися з тобою чимось дуже конфіденційним. Як ти вже знаєш, нещодавно було ще одне повстання. Еґістус зайнявся його придушенням, але ці повстанці є набагато розумнішими та більш цілеспрямованими, ніж ті, що були раніше. Вони не сидять на місці. Вони то зникають без сліду, то знову з'являються, тільки набагато сильнішими. Еґістус має чимало вірних послідовників. Він – хоробрий воїн, але не є таким обдарованим воєначальником, яким був твій батько. І його прибічники не мають військової дисципліни. Вони вміють атакувати та завзято битись, але в минулому, перш ніж здобути гроші та вплив, вони були звичайними розбійниками.
Вона встала й почала ходити кімнатою.
— Оресте, Еґістус приніс мені стільки клопоту. Я хочу, щоб ти це знав. Тільки тобі й можу про таке сказати.
Орест дивився на неї й бачив, що мати збирається сказати ще щось, можливо, навіть іще важливіше. Та раптом вона зупинилась. А потім швидкими кроками підійшла до нього і міцно взяла його за плечі.
— Це повстання є набагато серйознішим і небезпечнішим, ніж усі, що були раніше. І тепер усе, що я маю, це – ти. Я довіряю тобі й довіряю Діносові, котрий є вояком так само хитрим, як був твій батько. Більше я нікому не можу вірити. Мої шпигуни слідкували за Діносом, і тепер я абсолютно впевнена в його вірності. Він відданий мені, як ніхто інший. Тому я хочу послати тебе до нього. Я не можу собі дозволити тебе втратити. Для ватажків повстання ти будеш дуже ласою здобиччю. Ні я, ні Електра нікого не цікавимо. Вони сюди прийдуть саме по тебе. Тому тобі не можна залишатися тут. Тут ми всі дуже вразливі.
Орест дивився на матір і чекав, коли вона договорить. На мить йому здалося, що вона хоче його відіслати через те, що дізналася про зроблене ним уночі. Та потім, коли вона детально пояснювала, чому поїхати зараз із палацу буде для нього безпечніше, ніж залишатися тут, Орест засумнівався. Її аргументи здавалися дуже сильними, а очі світилися щирою турботою. Наприкінці розмови він лише знав, що його відсилають геть, але так і не зміг зрозуміти, чи це зумовлено тим, що він зробив уночі, чи тим, що мати, й направду, хотіла його вберегти.
Коли він прийшов до покою Електри, вона висловила своє здивування.
— Дружину Діноса та всіх його дітей вбили повстанці,– сказала вона.– Він відплатив бунтівникам з усією можливою жорстокістю, але, усе одно, це місце залишається одним із найбільш небезпечних. І мати хоче послати тебе туди?
Орест кивнув.
— Вона каже, що довіряє Діносу,– сказав він.
— Я впевнена, що вона надзвичайно ним захоплюється,– відповіла Електра.
— Вона каже, що повстання дуже серйозне.
— Не лише серйозне, але й шириться на інші райони. Еґістус зараз придушує тільки один з осередків. Він не зуміє впоратися з усіма повстанцями. Їх надто багато в різних місцях. Вони його вб'ють. Вона послала його на вірну смерть.
— Хто вирішив, що він мусить іти в похід? – запитав Орест.
— Вона навіяла йому, що оскільки він є вояком, то мусить іти. Вона просто не залишила йому вибору. Вона все розрахувала так, що він не зміг би залишитись. Вона все вирішує і всім керує.
— А того дня, коли наш батько повернувся з походу,– запитав Орест,– тоді рішення приймала теж наша мати?
— Після твого повернення вона завжди така чарівлива та мила, чи не так? – раптом змінила тему Електра.
— Чому ти не хочеш відповісти? – запитав Орест.– Коли наш батько повернувся додому, тоді наша мати теж вирішувала, що буде далі?
— Чому ти не запитаєш у неї самої? Ти провів із нею достатньо часу, щоб про все дізнатися.
— Гадаєш, якщо я запитаю, чи не вона вбила мого батька, мати мені відповість?
— А хто, ти вважаєш, убив твого батька? – поцікавилася Електра.
— Це що, запитання? – відповів Орест.
Електра поміняла місцями декілька квіток у вазі.
— Якби я була на твоєму місці, то захотіла б почути відповідь матері,– зрештою сказала вона.
— Я б хотів почути твою,– сказав Орест.
— Хіба Теодот із Мітросом тобі не розповідали? – запитала Електра.
— Що ти маєш на увазі?
— Коли ти їх урятував.
— Звідки ти знаєш, що я їх урятував.
Сестра віднесла вазу на стіл, що стояв ближче до дверей.
— Це – будинок різних шерехів і шепотів,– відповіла вона.
— То мати теж знає, що я їх урятував?
— Чому б тобі не запитати її і про це? Тільки не зараз, бо на цю годину мені призначено йти з нею на прогулянку садом.