У ліжку він думав про те, як невдовзі повернеться Леандр. Він думав і про те, що Леандр утратив усю свою родину, крім сестри. Хоча звістка про те, що сталося з Діносом і Еґістусом досягла палацу, Орест не був упевнений у тому, що повстанцям відомі тутешні новини. І тоді Орестові зробилося цікаво, чи знає Леандр, що в нього більше нікого немає, крім Іанти, так само, як і в Ореста, котрий теж має з родичів лише Електру.
Коли вони з Леандром залишаться на самоті, він розповість йому, як знайшов тіла його родини та слуг і як убив свою матір, а головне, хто наказав учинити всі вбивства. Орест подумав, що зроблене ним наблизить до нього Леандра, як це зблизило Іанту й Електру. Ці двоє дівчат за останні місяці зробилися геть нерозлучними, точнісінько як Орест із Леандром у свої останні місяці після смерті Мітроса, коли вони самі залишились у будинку старої і не відходили один від одного й на мить. Він уявив кімнату своєї матері вночі, як Іанта, прекрасна у своїй дивній вроді, наближається до Електри, щоб із нею бути, як колись Леандр наближався до нього в темряві, щоб бути з ним. Варто було тільки про це подумати, як його нестримне бажання бачити Леандра і знову бути з ним уночі накрило Ореста з головою, не залишивши його й уранці, заповнивши собою всі його дні, тож він тепер із нетерпінням чекав, коли повернеться його друг.
Одного ранку, коли Орест увійшов до покоїв сестри, він знайшов її дуже жвавою. Іанта поводилася досить спокійно, а от Електра збуджено сказала Орестові, що на ім'я їхньої матері прийшла від Леандра звістка у вигляді військового наказу. Леандр сповістив, що хоче, щоб до його приїзду було приготоване місце, де б можна було тримати в'язнів, яких він із собою приведе, а також щоб було зібрано раду з дванадцяти старійшин і щоб ніяких рішень не ухвалювалося без неї, аж доки прибуде його армія. Також він бажав, аби його родину повідомили, що Леандр уже зовсім скоро буде вдома.
— Важко сказати, якими мають бути наші дії,– оголосила Електра.– Я не можу послати йому звістку про те, що сталося з його родиною, бо Леандр заборонив своєму вістовому розголошувати місце перебування його війська. І звичайно ж, я не можу передати йому новини про смерть нашої матері. Його послання свідчить про те, що він має певну владу, та в палаці вся влада належить нам.
Орест хотів сказати їй, що ні вона, ні хтось інший у палаці не має геть ніякої влади. Так, їх іще охороняють вартові, але беручи до уваги швидке розповсюдження новин про нещодавню поразку Еґістусової армії, він зовсім не впевнений у тому, що ці вартові й досі зберігають їм з Електрою вірність.
— Я так розумію, що ти зі мною згоден? – нетерпляче запитала Електра.
— Наскільки великим є Леандрове військо? – поцікавився Орест.
— Не знаю,– відповіла сестра.
— А яка чисельність нашого війська?
— У нас немає війська. Останні вояки пішли з Діносом. Але ми маємо чудових охоронців у палаці, охоронців, повністю мені відданих.
— Відданих тобі?
— Нам. Нам обом.
— А ти взагалі звідки знаєш, що Леандр веде за собою ціле військо?
— Мені так сказали. Він веде за собою військо, що перемогло в бою, чи, принаймні, він є одним із ватажків, яким пощастило вижити. А ще мені повідомили, що серед Леандрових полонених є й Еґістус. І коли він сюди прийде, я зроблю все, щоб із Еґістусом одразу ж розібралися.
Орест поглянув на Іанту, котра, відкинувши з чола волосся, дивилася на них із сестрою так, ніби їхні турботи були мізерними порівняно до того, з чим мусила мати справу вона. І тут він усвідомив, що саме їй доведеться повідомити братові про те, що сталося з усією їхньою родиною.
Військо прибуло вночі. Перш за все Леандр наказав оточити палац. Після цього він прислав вимогу зустрітися з Клітемнестрою та старійшинами. Щойно Електра отримала цю вимогу, вона одразу ж зачинилася з Орестом у своїй кімнаті.
— Я не відповіла на його вимогу,– сказала вона.
Іанта, що сиділа в кутку, накрилася ковдрою.
— Пропоную негайно впустити Леандра до палацу,– сказав Орест.
— З якої б то радості? – запитала Електра.
— Він є моїм другом і братом Іанти,– відповів Орест.
— Передусім,– сказала Електра,– він є командувачем цілого війська.
— Електро, він усе одно ввійде, незалежно від того, погодимося ми на це чи ні,– зауважив Орест.
— То ти більше не зі мною? – запитала вона.
Орест не відповів.
— Його вістовий чекає за дверима,– сказала Електра. Вона говорила тихо, тамуючи свій гнів.– Якщо ми запросимо його сюди, це повністю буде на твоїй відповідальності.
Орест із сестрою пройшли до головного входу в палац і наказали відчинити двері. Надворі стояв Леандр, оточений своїми послідовниками. Було дуже гамірно, бо ж усі кричали та голосно раділи, то ніхто й не почув, як Орест запрошує Леандра увійти до палацу.
— Мусиш бути сам,– сказав Орест.
Коли Леандр зупинився і м'яко торкнувся його плеча, Орест помітив свіжу рану, що перекреслювала йому півлиця. Було видно, що ворожий меч розпоров шкіру повздовж – від скроні до щелепи.
— Мусиш бути сам,– повторив Орест голосніше.
— Я буду зі своїми охоронцями,– відповів Леандр.– Заходити до цього палацу самому дуже небезпечно.
Він пройшов повз Ореста в супроводі п'яти охоронців. Коли Леандр марширував коридором, Орест намагався йти з ним у ногу, Електра йшла трохи позаду. Кілька разів Орест робив спроби привернути до себе Леандрову увагу, та той, бажаючи без перешкод і якнайшвидше дійти до покоїв Клітемнестри, нічого не помічав.
Коли ж Леандр і його охоронці увірвалися до кімнати, там була тільки Іанта, котра стояла в тіні, тож брат не помітив її одразу.
— Де твоя мати? – запитав Леандр Електру, коли вона слідом за Орестом увійшла до кімнати.
Та коли вона не відповіла, він повернувся до Ореста.
— Я вимагаю зустрічі з твоєю матір'ю.
— Вона мертва,– сказала Електра.
— Мені про це ніхто не казав,– відповів Леандр.
— Тебе ніхто не міг знайти,– зауважила Електра.
І раптом Орестові здалося, що в кімнаті посвітлішало, що настінні лампи почали випромінювати справжнє сонячне світло. Іанта рушила до свого брата. Ноги її були босі, волосся вільно спадало на спину; вона була тоненькою, мов тростинка, майже безтілесною.
— Що тут робить моя сестра? – запитав Леандр.
Він подивився на Електру, однак та йому не відповіла. Тоді він перевів очі на Ореста й звернувся прямо до нього, але вже значно тихіше:
— Що тут робить моя сестра?
— На будинок напали,– сказав Орест.
— На мій будинок? – спитав Леандр.– На наш будинок?
— Так,– тихо відповів Орест, дивлячись товаришеві прямо в очі.– Твій батько.
— Де мій батько? – перебив його Леандр.
— Він мертвий,– відповів Орест і гірко зітхнув.– Вони всі мертві.
— І моя мати?
— Так. Усі.
— Твоя сестра,– почала Електра.
— Моя сестра що? – перебив її Леандр.– Що тобі зробила моя сестра?
— Ми її знайшли,– сказала Електра.– Ми про неї піклувалися.
— Хто її знайшов? – запитав Леандр. Шрам на його лиці мінився фіолетовим і червоним.
— Я,– відповів Орест.
Леандр обома руками торкнувся свого обличчя, та потім його кінцівки, немов живучи самостійним життям, почали безконтрольно рухатися в різні боки.
— То значить, на наш будинок напали? – перепитав він.
— Так,– відповів Орест.
— І всіх убили? – уточнив він дуже тихо.– Ти кажеш, усі вони зараз мертві?
Він підійшов до Ореста й подивився на нього впритул, потім підійшов до Електри, а вже після цього відвернувся й відійшов до вікна.
— Дайте мені ще хоч мить цього не розуміти,– сказав Леандр,– а потім сповістіть іще раз, щоб я вже точно знав.
Тиша тривала лише кілька митей, а потім він знову заговорив.
— Це правда? – запитав він.