Коли ніхто йому не відповів, Леандр повторив своє запитання ще раз, і тепер у його голосі бриніла холодна лють.
— Це правда?
— Це правда,– прошепотіла Електра.
— А ваша мати? – спитав Леандр.– Як вона вмерла?
— Я її вбив,– сказав Орест.
— Ти вбив свою матір?!
— Так.
— Хто сказав, що ти можеш таке зробити? – запитав Леандр.
Але відповідь йому не була потрібна, бо він знову й знову викрикував своє запитання, аж доки Електра його зупинила.
— Я сказала, що він може це зробити! – вигукнула вона.– Боги сказали, що він може це зробити.
— Богам немає до нас ніякого діла,– закричав він,– їм до нас абсолютно байдуже! Більше ми від них нічого не отримаємо, геть нічого! Їхній час уже давно минув.
— Мати наказувала вбивати,– сказав Орест.– Вона...
— Я не бажаю знати, що вона зробила,– перебив його Леандр.– Зараз вона вже мертва. Хіба цього не досить?
Леандр підійшов до Іанти й міцно обійняв сестру, не кажучи ні слова. Орест розумів, що Електра, як і він, знає, що має лише одну мить, аби закріпити своє становище володарки, та розумів він і те, що сестра, очевидно, теж відчула, що, коли вона спробує це зробити, Леандр одразу ж викине і її, й Ореста з палацу. Леандр важко дихав, а його очі нервово перебігали з одного предмета на інший, Електра ж, було схоже, подумки молилася.
— Мені треба, щоб відчинили кухні,– зрештою сказав Леандр.– Мої солдати вже кілька днів не їли. Треба зібрати тут дванадцятьох старійшин, про яких я вже говорив раніше. І ще мені потрібні в'язниці. Камери в підземеллі порожні?
Він подивився спочатку на Електру, а потім на Ореста.
— Чи хтось із вас збирається мені відповісти?
— Ні, там є в'язні,– спокійним голосом сказала Електра.– Там сидять вартові, що виявили відданість нашій матері.
— Переконайся, що вони не мають зброї, і замкни їх в якійсь одній кімнаті, а кухні відчини негайно,– сказав Леандр.– Одразу ж пошли й за старійшинами. Я хочу їх бачити зараз же.
Орест спостерігав за Електрою, коли та, насуплена й владна, йшла через усю кімнату, а потім говорила з вартовим за дверима.
Пізнього ранку палац уже був схожим на ринкову площу недільного дня: у кухнях видавали всім охочим їжу, у парадних кімнатах сиділи, спали та голосно розмовляли цілі гурти солдатів, у коридорах було гамірно від жінок, котрі шукали своїх чоловіків, братів і синів, полонених, що чекали, доки для них знайдуть камери, та вістових, які бігали туди-сюди з різними наказами та звітами.
Коли старійшини зібралися в будинку неподалік від палацу, де вже багато років нічого не відбувалося, Леандр пояснив їм, що потребує поради стосовно того, як учинити з Еґістусом, що зараз сидить у підземеллі під суворим наглядом. Електра висловила думку, що й так усім ясно, що з ним робити, деякі старійшини з нею погодилися.
— Ні, не ясно,– заперечив Леандр.– Еґістусові відомо в усіх подробицях, що тут було. Він єдиний залишився живим із тих, хто це знає. Може статися, є й інші люди, котрих було викрадено, як мого діда та старого Мітроса, можливо, їх і досі тримають в якомусь віддаленому місці. Тільки Еґістус знає, хто вони і де їх шукати. Крім нього, нам ніхто не допоможе їх урятувати.
Доки Леандр говорив, Іанта, котра поволі підійшла до нього, чекала, даючи братові можливість закінчити. Потім вона прошепотіла щось йому на вухо. Він слухав її уважно, час від часу киваючи, немовби вона повідомляла йому якийсь важливий факт, що був цікавим, але не міг викликати ніяких серйозних наслідків. А потім Леандр відійшов і скорчився від болю. Першої миті Орест подумав, що має підійти до товариша та заспокоїти його, але той стояв на колінах і важко хлипав, його спина смикалася, як це буває у чоловіків, що не хочуть, аби хтось бачив їхню слабкість. І тому вони всі тільки мовчки спостерігали. Коли ж Іанта підійшла до брата, він узяв її за руку і більше не відпускав.
Пізніше Леандр, підтриманий більшістю старійшин, вирішив, що Еґістусові залишать життя, однак розтрощать ноги, щоб він уже не міг вільно пересуватися палацом і плести нові інтриги. Коли він одужає, сказав Леандр, його можна буде приводити на зібрання старійшин і залучати до вирішення деяких питань, але за ним треба буде дуже пильно наглядати.
Коли Електра висловила свій протест і почала вимагати для нього смерті, її ніхто не підтримав.
— Уже було так багато вбивств, уже й без того маємо дуже багато мертвих тіл,– сказав Леандр.
Оскільки Орест, як виявилося, у компанії Іанти почувався комфортніше та ліпше, ніж у товаристві Леандра й Електри, котрі останнім часом, здавалося, почали його ігнорувати, роблячи вигляд, що його взагалі немає на нарадах, де обговорювали долю їхніх ворогів, тож Орест узяв собі за правило на таких зустрічах завжди сідати поруч з Іантою.
Коли ж вона почала приходити до його кімнати вночі, Орест не поцікавився, чи Іанту прислала його сестра, чи як дівчина пояснює Електрі свою відсутність, чи взагалі Леандр усвідомлює, що вона робить.
Лежачи з нею поруч, він зі здивуванням виявив, наскільки сильно її бажає та наскільки очікування цих нічних зустрічей полегшує його життя вдень. Спочатку Іанта поводилася з ним дуже сором'язливо, майже не дозволяла себе торкатися. Та невдовзі вона сама обвила Орестову шию руками, притиснулася до нього так міцно, щоб він її обійняв і заспокоїв. От тоді вони й уперше заснули, тісно притулившись одне до одного.
Тепер, коли Леандр повернувся, Орест спостерігав за тим, як змінилась Електра. Вона більше не ходила на батькову могилу. Вона зробилася більш енергійною, майже жвавою. Тепер цілоденно вона віддавала накази, консультувала Леандра й старійшин, контролювала все, що діється. Тепер її рухи були більш рішучими та рвучкими, голос зробився глибшим і владнішим, висловлення – точними та короткими. Вона більше й не згадувала про богів і духів померлих, а говорила переважно про віддалені землі, що їх необхідно взяти під контроль. Вона мала вигляд людини, що прокинулася від тривалого сну.
Орестові було цікаво, наскільки ця нова поведінка Електри була наслідком акторської гри й під дією яких чинників сестра може скинути з себе й цю маску, як уже скинула з себе машкару напівбожевільної доньки, що живе під світлою владою богів.
У найбільшій кімнаті палацу Електра проводила дні з Леандром. Коли вони потребували для чогось старійшин, то посилали по них. Іноді Орестові спадало на думку, що його матері дуже був би до вподоби цей новий порядок речей, бо ж і вона так любила роздавати накази, контролювати їх виконання, тримати людей на вулиці, щоб вони годинами чекали аудієнції з нею.
А ще він помітив, наскільки його сестра і Леандр рахуються з думкою Еґістуса, котрий знав, здається, буквально все про давнішні суперечки між родинами, про ворожнечу між родами за межі, про те, які землі є родючими, а які – ні, а також, кому можна довіряти, а кому – не слід. Еґістус сидів на стільці, наче нічого й не сталося. З плином часу те, що він утратив можливість ходити, схоже, зробилося для нього якоюсь дрібною неприємністю, лише чимось таким, за що його можна і треба було ще більш цінувати й любити.
Про це свідчив і той факт, що оселившись у колишній кімнаті Електри, на чому, попри протести Орестової сестри, наполіг Леандр, сказавши, що там за Еґістусом будуть дивитися дуже пильно, колишній материн коханець почав приймати нічних гостей. До нього приходили слуги, котрі приносили Еґістусові їжу та найтепліші вітання з кухонь. Оскільки Електра навідріз відмовилася сідати з ним за один стіл, Еґістус із радістю скористався можливістю їсти на самоті. Невдовзі стало відомо, що в кінці дня найсмачніші шматки м'яса та найсвіжіша випічка опиняються в кімнаті Еґістуса. Коли ж він закінчував зі стравами, приходили інші відвідувачі, і дехто з них не виходив від в'язня аж до світанку.
Відколи Еґістус вийшов із підземелля, він із посиленою увагою почав стежити за Орестом. Ясна річ, йому не могли не сказати, що саме Орест убив Клітемнестру, і Орест помічав, що цей факт водночас і спантеличив колишнього материного коханця, і поглибив його інтерес до її сина.
Якось, коли вони зі старійшинами обговорювали план майбутньої іригації й Еґістус узяв слово, Орест упіймав на собі погляд Електри. Сестра похмуро до нього всміхнулась – і він відповів їй кивком. Орестові було ясно, що Електра не збирається терпіти присутність Еґістуса дуже довго. Він розумів, що хай там як вважають Леандр зі старійшинами, Еґістуса тихо вб'ють, варто буде тільки з усім іншим дати лад. Орест і досі мав того ножа, котрим убив свою матір. Він заховав його у своїй кімнаті. Щойно Електра дасть знак, він буде готовий використати ножа знову.