— І ти хочеш, аби ми повірили, що те, що вона тобі казала, є правдою?
— Ми вивчали систему адміністрування.
— А потім ти її вбив?
— Вона віддала наказ убити всю твою родину. Це було зроблено за її наказом. І вона є тією, хто вбив мого батька.
— Я це все знаю,– відповів Леандр.
— Леандре, я – на твоєму боці. І коли тебе не було, я робив те, про що ти мене просив.
— Я ні про що тебе не просив.
— Ти послав до мене людину з проханням допомогти звільнити твого діда та Мітроса.
— Я нікого до тебе не посилав. Я воював. Я не знав, що трапилося з моїм дідом. Якби ти його не звільнив, зараз він міг би бути з нами.
— Хто ж тоді послав мені те прохання, якщо не ти?
— Мені є про що думати, крім цього,– відповів йому Леандр.
Вони стояли й дивилися один на одного – атмосфера в кімнаті робилася дедалі ворожішою. Аж потім Леандр поманив до себе Ореста. Коли той підійшов, він простяг руки й торкнувся Орестового обличчя та волосся.
— Старійшини не хочуть залучати тебе до вирішення будь-яких справ,– тихо сказав Леандр.– Вони не хочуть навіть, аби ти був у кімнаті, коли ми обговорюємо щось важливе. Тобі дозволено там бути лише тому, що Електра і я на цьому наполягли. Старійшини хочуть вислати тебе подалі.
— Чому?
— Чи знаєш ти іншого чоловіка, котрий би зробив те саме, що й ти?
— Якби я не вбив своєї матері, тебе зараз тут не було б.
— Звичайно, був би.
Леандр притяг Ореста ближче до себе.
— Моя сестра дуже вразлива,– сказав він.– Коли ти її знайшов, вона шукала смерті. Я хочу, щоб ти був із нею, щоб не залишав її саму. Не покидай її, хай би що сталося.
— Існують набагато важливіші речі,– почав Орест.
— Залиш їх мені, своїй сестрі та старійшинам. Ми з усім упораємося.
— Я – син свого батька,– сказав Орест.
— Тобі, мабуть, варто молити небеса, щоб із тебе було знято прокляття. Можливо, це й буде останнє бажання, що його вдовольнять боги.
Орест тремтів усім тілом; він почав хлипати.
— Ти мусиш жити з тим, що накоїв,– сказав йому Леандр.– У тебе тільки й лишилося, що твій вчинок. Але зараз, коли моя сестра вагітна, ти з нею одружишся і будеш про неї піклуватися. Оце і все. Тебе цікавитиме лише вона. Вже вирішено, що ти ні в що не втручатимешся.
Коли було оголошено, що Орест одружується з Іантою, і наречена, і її брат твердо заявили, що весільна церемонія має бути якомога більш малолюдною та короткою. Відбулася вона в одній із невеличких кімнат біля великої зали для зібрань у палацовому саду. Щойно молоді обмінялися клятвами, ніхто не сказав і слова.
Орест майже фізично відчував напруженість своєї сестри, своєї дружини й Леандра, котрі мовчки оглядалися навколо, боячись імен тих, кого тут не було, боячись убитих, чия відсутність наповнювала повітря.
* * *
Під час трапези, коли старійшини вже залишили палац, виконавши всі денні справи, а нових вістових не очікувалося, Леандр з Іантою відкрито говорили про своїх батьків, дідусів із бабусями та двоюрідних братів і сестер. В їхньому тоні відчувалися тільки горе та гордість. Раз або два Орест ловив себе на тому, що запитально дивиться на Електру, гадаючи, чи можна і їм буде хоч колись отак вільно заговорити про свою сестру чи батьків, бодай просто вимовити вголос їхні імена, хоча б ніби між іншим згадати про щось зроблене кимось із них. Але, судячи з того, що Електра тримала голову опущеною, він зрозумів, що про таке щастя їм лишається тільки мріяти.
Якось побачивши того вартового, з яким ходив визволяти Теодота та Мітроса, коли той вів за собою в'язнів, яких переводили з підземелля, що тепер було переповненим, до іншої в'язниці, Орест відчув нагальне бажання зупинити його й запитати, хто сказав йому, де тримають старійшин, і чому Електра так швидко дізналася про все, що трапилось. Він уже був готовий звинуватити вартового в змові з сестрою, та раптом усвідомив, що вартовий усе заперечуватиме й запропонує йому запитати про все в самої Електри. Однак він знав, що не зможе цього зробити. Коли ж вартовий із в'язнями проходив повз нього й Орест схрестив із ним погляд, у того в очах на мить з'явився вираз провини, майже сорому.
Щоночі Іанта готувалася до сну в його кімнаті, але потім, раніше чи пізніше, на якийсь час ішла до покоїв Електри, де, як вона казала, Орестова сестра мала поділитися з нею якоюсь новиною чи сказати їй
щось важливе. Йому подобалося торкатися живота Іанти, запитувати в неї, яка частинка дитинки може бути під його пальцями, хто народиться: хлопчик чи дівчинка.
Коли ж якось уночі Іанта сказала, що чекає пологів уже зовсім скоро, Орест дуже здивувався. Вона присунулася ближче до нього й прошепотіла:
— Тільки Електра це знає. Навіть Леандрові нічого невідомо. Твоя сестра порадила про це не казати ні Леандрові, ні тобі.
Орест захвилювався, припустивши, що, мабуть, повитуха, котра приходила до палацу, сказала Іанті з Електрою, що з дитинкою щось не так або що вона не виживе.
— Тільки не кажи Електрі, що я тобі сказала,– попросила його Іанта.– Вона примусила мене пообіцяти, що я тобі скажу тільки, що дитинка народилася раніше, ніж треба.
— Що ти маєш на увазі?
— Коли ти мене знайшов, я уже була з дитинкою,– прошепотіла Іанта.
— Ти впевнена?
— Так, я впевнена. Я вже тоді відчувала. Моя мати й бабуся казали мені, що в таких випадках відчуваєш. Коли я прийшла до палацу, то ще точно не знала, але потім усе стало ясно. Потім сумнівів уже не було.
— З ким ти була?
— Вони мене примусили, ті чоловіки взяли мене силою, а всі інші, включно з моїм дідом і батьком, мусили на це дивитись, а потім уже я спостерігала за тим, як їх усіх убивали та складали в ту страшну гору, що ти бачив. Я думала, що буду останньою. Я чекала, що вони вб'ють і мене теж. Але вони мене залишили там, а самі пішли й не повернулися більше. Тоді я сховалася між тілами. Я хотіла назавжди лишитися з ними, померти, похована між їхніми тілами.
— То значить, я не є батьком дитинки? – запитав Орест.
— Не думаю, що від того, чим ми займаємось у темряві, я могла б завагітніти. Для цього треба щось зовсім інше.
Орест притягнув її до себе, але нічого не сказав.
— Але я не розповідала цього Електрі,– сказала Іанта,– і ніколи їй не розповім.
Вона гірко зітхнула й обійняла Ореста.
— Коли я дізналася, що матиму дитину,– продовжила вона,– то спочатку хотіла розбити собі голову об камінь або знайти ніж. Я була готова померти, аж доки твоя сестра не почала мене купати вночі й торкатися мого тіла. А потім і ти почав мене обіймати.., А потім і мій брат повернувся. Але тепер я тебе покину. Цей шлюб був помилкою. Я попрошу родичів моєї матері, що живуть у селі, прийняти мене до себе. Я стану для них служницею, робитиму все, що зможу. Я народжу дитину там. Дитина вже ворушиться. Я піду до їхнього селища пішки.
— Я не хочу, щоб ти йшла від мене,– сказав Орест.
— Ти не захочеш мене, коли народиться дитина.
— Ти бачила того, хто це зробив із тобою? – запитав він, торкаючись живота Іанти.– Ти бачила його обличчя? Знаєш його ім'я?
— Їх було п'ятеро,– відповіла вона.– Вони всі по черзі нападали на мене. То був не якийсь один чоловік.
— Але дитинку носиш у собі ти, а не вони,– сказав Орест.– Вони всі вже мертві. Їх усіх уже вбито.
— Так, дитину ношу в собі я.
— І дитинка росла в тобі, коли ти була в нашому домі, і народиться вона теж у нашому домі.
— Ні, вона не народиться тут. Я піду.
— Моя сестра хоче, щоб ти пішла?
— Я не казала їй, що збираюся піти.
— Але ж я твій чоловік, і я не хочу, щоб ти йшла звідси.
— Ти не захочеш цієї дитини.
— Ця дитинка виросла в тобі. Це – твоя дитинка.
— Але вона не від тебе.
— Вона росла в тобі, коли я тебе обіймав. Вона росла в тобі, коли ти була вночі тут зі мною.
— Я не можу розповісти братові,– сказала Іанта.– Я не можу йому розповісти про те, що зі мною сталося. Так багато всього було, що це – уже занадто.