Поки я йшов до Петька Маремухи в Стару садибу, голуби вовтузилися в мішку, як коти, бурчали, тріпалися, лопотіли крилами. Банточний турман навіть стогнав з переляку.
Маремуха чекав мене на порозі свого обідраного флігеля. Тільки я підійшов, він пхнув мені обгорнений ганчірками револьвер «зауер», вихопив із моїх рук мішок з голубами і, пробубонівши: «Почекай, я зараз», метнувся в сарай.
Сидячи на теплому камені, я чув, як клацнув він ключем, відмикаючи замок сарай, як заскрипіла під його ногами драбина, як, вилізши на горище сарая, він заголосив: «Улю-лю-лю!»
Мені ще більше стало шкода голубів. Скільки я морочився з ними! Як тяжко було здобувати для них в голодні роки кукурудзу й ячмінь! В ті часи я дуже боявся, щоб сусідські хлопчаки їх у мене не покрали на м'ясо. А тепер я одержав тільки револьвер. Цікаво, відстане іржа чи залишиться? Мені дуже хотілося розв'язати мотузочок, розгорнути папір, хоч у пітьмі помацати холодний і пощерблений ствол револьвера, помацати пластинки з нарізкою на його рукоятці, але я стримався.
Петько виринув з пітьми несподівано. Важко дихаючи, він простяг мені пакетик з патронами і, заїкаючись від швидкого бігу, сказав:
— Дванадцять… Можеш не рахувати…
Коли ми вийшли на майдан, Петько смикнув мене за руку і, озираючись навколо, шепнув:
— Васько, а ти знаєш, я чув, що в тій радпартшколі, де ти житимеш, привиди водяться!
— Смішний, які можуть буть привиди?
— Справжнісінькі. Вірно, вірно. Там біла черниця по коридорах ходить. Адже там монастир католицький був!
— Ну й що з того? В гімназії нашій теж монастир був, а привидів ніхто не бачив.
— А в тій радпартшколі бачили, я тобі кажу! Знизу від нашого будинку до церкви хтось ішов.
— Тихше! — цикнув Петько і смикнув мене за лікоть. Ми притулилися до церковної огорожі і пропустили прохожого. Коли він зник за рогом, я сказав:
— Ой і боягуз ти, Петько.
— Чому? — спалахнув Петько.
— А чого ти злякався?
— Я думав — міліціонер… А в тебе револьвер.
— А ось і брешеш. Ти думав, це привид. І тепер додому тобі страшно буде йти. Можеш не проводити мене далі.
— Зовсім не страшно, — образився Петько. — Я опівночі на польське кладовище можу піти, а ти…
— Гаразд, гаразд, знаємо таких хоробрих…
— Думаєш — не піду? — вже не на жарт розсердився Маремуха.
— Вірю, вірю… — заспокоїв я Петька і простяг йому руку.
Ми попрощалися. Як тільки я зайшов за ріг, ззаду зашльопали Петькові сандалії. Він, хоробрий, не витримав і стрімголов кинувся бігом додому.
Не знаю, як швидко поснули батько і тітка Марія Опанасівна, але я перекидався з боку на бік майже до світанку. Довго не виходив з голови Котька Григоренко, якого я побачив у мідника в майстерні.
Кінчили ми цієї весни трудову школу. Довго думали хлопці про те, кому і де вчитися далі. Ми з Петьком Маремухою твердо вирішили восени вступити на робітфак. Інші наші однокласники теж готувалися в хімічний інститут, а хто вчився слабіше — в інші школи. Перед останніми заліками всі говорили про дальше навчання. А ось Котька все відмовчувався.
Він добре знав, що його — сина розстріляного петлюрівця — в інститут, звичайно, не приймуть.
Що Котька буде робити після трудшколи — ніхто не знав.
І раптом пролетіла чутка, що Котька став у науку до мідника Захаржевського.
Для чого йому, білоручці і лікаревому синкові, потрібно було знати слюсарне ремесло, спочатку ніхто не міг зрозуміти.
Кожного ранку Котька через наше Заріччя бігав у майстерню, тримаючи під рукою загорнений у газету сніданок. Щодня до вечора він гупав важкою кувалдою по ковадлу, вчився запаювати каструлі і гострити маленькі, схожі на пропелер, ножі від м'ясорубок.
Коли ж, повертаючись з роботи, він проходив повз нас, від нього пахло соляною кислотою, галуном, курним вугіллям кузні…
Добру половину ночі цей проклятий Котька стояв у мене перед очима у брезентовому фартусі, а важкою кувалдою в руках.
Невже Галя, яка мені подобалась ще з часів навчання в трудовій школі, могла проміняти мене й могла подружити з Котькою? Правда, кілька днів я не бачив Галі, але ж це нічого не значить. Якщо вона цінила наші взаємини, невже вона могла так швидко забути мене? А може, це Маремуха із заздрості наговорив, що вона дружить з Котькою?..