Найбільшою атракцією вищезгаданого Вертепу була незліченна скількість „дієвих лиць” і тьма-тьменна статистів! Помічник режисера, пан Ромко, він же диригент хору Янголів і Зрадників (бо й такий був!), ніколи не міг дорахуватися, скільки він має на сцені персонажів, тим паче, що їхня участь в пробах-репетиціях дуже далека була від точності й реґулярности.
Так, для прикладу, у почот Царів або Волхвів зараховані були не тільки русько-українські князі, королі і видатніші гетьмани, але й історичні постаті визвольних змагань, провідні мужі нашого національного відродження, як Тарас Шевченко і Маркіян Шашкевич, як також представники різних українських військових формацій. Хлопці радше з неохотою і під моральним тиском приймали епізодичні ролі козацьких отаманів і сотників, що в цьому промінентному зборі були найнижчі ранґою.
Тут ще треба відмітити, що до українських збройних сил був також залучений Юрій-Переможець, тоді ще не викреслений з реєстру святих, у чині полководця небесної кавалерії… А дійство починалося на Софійській площі в Києві масовою сценою, що просто приголомшила публіку, хоч і не обійшлося, як то звичайно буває при масових сценах, без деяких дрібних дефектів… Якись незграба, скажемо, зачепив ногою кулісу, що представляла пам’ятник Богдана Хмельницького на коні; куліса бебехнулась на сцену, а за сценою показався непередбачений в інсценізації „живий образ”: як перший „Зрадник” обіймав та цілував другого „Янгола”…
Незвичайно кольоротним персонажем був також Кобзар, підхарактеризований на сліпця, в білій полотнянці і в жовтих мештах. В історії українського театру це був мабуть перший кобзар, що виступив з… мандоліною замість бандури!
Еге ж!.. Ми тепер чаруємо нашу молодь, напускаємо їй туману, що там, мовляв, у рідному краю, ми наполегливо зберігали всі традиції та національні святощі, а на превеликий сором гордому, княжому, завжди вірному Льва-городові, ви не мали там у кого позичити бандури для театральних потреб, якщо через місто не переїжджав тоді мандрівний бандурист, — в роді професора Ємця, або Сінґалевича і Ґонти! Як подумаєш, скільки тепер в Америці і в Канаді наших ансамблів бандуристів і бандуристок, — не враховуючи капель Китастого і Потапенка, — то просто аж ніяково признаватися до свого галицького Піємонту та його столиці!
Все ж таки найбільш зворушливою картиною Вертепу мала бути сцена, коли українські діти спішать до Ісуса з поклоном, несучи Йому дари багатої, хліборобської України. За різними клопотами і замороками („все на моїй голові”) помічник режисера забув на амінь придбати таку важливу бутафорію, як ці „дари”! В останню мінуту післав висланця до цукерні пана Карачевського, щоб він був добрий і відпустив у „коміс” для театру два фунти дактилів, три вінки фіг і кілька штук помаранч. Хоч ці продукти не символізували природніх ресурсів України та всього її багатства, то покладені на позичену в церкві тацу, застелену вишиваним рушничком, виглядали дуже мальовничо й апетитно на колінах у діточок в національних строях, що терпеливо ждали свого „виходу” за лаштунками.
А власне слабим пунктом вертепного дійства було те, що монологи Царів або Волхвів тривали страшенно довго і дуже їх було багато, поскільки вони сягали у глибину віків, у сиву давнину нашого народу. І так, поки Царі відстогнали всі свої монологи, бідні діточки, чи то з нудьги, чи просто проголодавшись, помаленьку згамцяли фіги, дактилі та інші полудневі овочі, а новонародженому Ісусикові залишалася порожня таца, — правда, далі ще застелена вишиваним рушником.
Звичайно, без „дарів України” пан Ромко не відважився випускати дітей на сцену і так ця хвилююча „жива картина” відпала… Діти поплакались, мами поображалися, а за „коміс” довелося панові Карачевському заплатити.
На жаль, відпала теж поява св. Юрія-Переможця, а то з непередбачених причин… Як то звичайно буває в молодих акторів, гімназист, що виконував цю ролю, не здолав опанувати нервів і був примушений вийти за потребою, до однієї установи, що знаходилась в подвір’ї. Вийшов надвір уже в повному риштунку, перебраний за святого, у панцері з тектури, в шоломі, зі щитом, а навіть зі списом у руці, — для