КОЛЯДА-КОЛЯДНИЦЯ
Гурток „Соколи” в повному своєму „бойовому” складі — шість юнаків, вибрався з колядою. Гурток не мав у репертуарі великого вибору колядок: хлопці знали напам’ять тільки дві строфки з „Бог Предвічний” і дві з „Нова радість стала”, та й то деяким співакам обидві ці колядки трохи „мішалися” — і на словах і в мельодії…
Вправді гурток збирався декілька разів на проби в хаті гурткового Юрка, де куплено на Свята кольоровий телевізор, але завжди якось так дивно складалося, що саме тоді показували гаківкові змагання, що значно більше полонювало увагу юних колядників, ніж репетиції їхнього ж таки хору.
— Ну, але пластун дає собі раду в кожній ситуації, — сказав гуртковий Юрко і під цим кличем, у день Різдва Христового (нового стилю), повів своїх „Соколів” з колядою.
Пан станичний визначив їм частину міста зрідка заселену українцями. На списку було всього коло двадцяти родин, з тим, що коло деяких прізвищ стояли закреслені червоним олівцем „файки”, коло інших стирчали загадково питальні знаки. „Файки” означали, що в домі живуть „старі емігранти”, які „…можуть щось дати на Пласт, а можуть і не дати”, — як тлумачив колядникам пан станичний.
Питальні ж знаки перестерігали, що господарі дому можуть ще святкувати Різдво за старим календарним стилем і таку хату краще обминути, — для святого спокою…
Перших десять хат обійшли в порядку, без жодних особливих випадків. В одній, відзначеній „файкою”, господар, добрячий, старий могіканин, хоч і не визнався гаразд, що таке Пласт і яким цілям він служить, проте витягнув п'ятку і дав, радий, мовляв, що „бойсики” і його не поминули.
Зараз у сусідньому домі мешкав знаний громадський і політичний діяч, пан професор Сингальський. Хлопці вишикувались наструнко на коридорі, набрали духу в „діяфраґми”, а гуртковий Юрко делікатно постукав у двері. Відчинила їм сама пані професорова, в халаті, в хустці на голові, узброєна в блискучий „вокум-клінер”.
— Христос Раждається! — гукнули „Соколи”.
— Моє поважання! — відповіла льодовим тоном пані добродійка. — А панове за чим, можна б спитати?
— Та ми з Пласту. . Можна поколядувати?
— Можна, але не сьогодні, в робочий день, а через два тижні, коли обходить Різдво Христове весь український нарід! До побачення!
І тріснула дверми колядникам перед носом… Хлопцям, звичайна річ, стало трохи марнотно і вони накинулись з претенсіями до свого гурткового:
— Що ж ти за провідник народу? Чому нас запровадив під дурного хату?
Юрко заглянув у список і ствердив, що коло прізвища пана професора не стояла жодна „файка”, ні питальник чи інша інтерпункція… Виходило б так, що професор Сингальський змінив орієнтацію недавно і несподівано: в минулому році святкував Різдво за новим стилем, у цьому ж році прийшла йому до голови фантазія вернутись назад до старого, про що, однак, ширша громадськість не була ще поінформована.
На черзі в списку стояв затишний дімочок панства Овських, два бльоки подальше. Тут справа зразу комплікувалася, бо коло прізвища „Овські” намальовано аж два питальні знаки та ще й знак оклику!
— Ов! А що це означає? — почухав лепетину Юрко.
— Я знаю! — похвалився Андрій, їх далекий родич. — Молоді Овські переписалися з старого на новий календар і тут справа стоїть окей. Але їхня теща, яка живе разом з ними, далі тримається старого стилю. Друзі, її не варто дражнити колядою, бо це дуже нервова особа і готова нас чимнебудь збомбардувати!
— Ну, добре, — сказав Юрко, — але чому через одну тещу має терпіти вся родина? Я був би за те, щоб іти, не зважаючи на небезпеку!
— Ти наш вождь і лідер! — гукнули „Соколи”. — Веди нас у смертний бій!
Хлопці рушили здобувати чергову барикаду, але на розі вулички, навпроти дімочка Овських, бистрі пластуни помітили групку дівчат з Юного СУМА, що теж ходили з колядою, і тепер, ніби, нараджувались — що їм робити?..
У „Соколів” заблисли вірлині очі:
— Хлопці! Бачите, хто там стоїть?
— Наша тяжка конкуренція…
— Радять, як на турка стати, так само, як ми.
— Ходім до них, сконсолідуємось!
Пластуни наблизились до сумівок, привітали їх різдвяним привітом „Гай”! — малу хвильку про щось там гуторили, а потім ручка під ручку пішли разом до німецького кіна.
СНИ ПАНА ІНЖЕНЕРА
Відколи запахло весною, защебетали пташки, зацвіли квітки, а в Пластовій оселі стали копати басейн — пан інженер не має спокійного дня, ані ночі. Переслідують його дивні сни…
Сниться часом панові інженерові, що басейн уже готовий, тільки посвятити і відкрутити кранти. Ось бере він тремтячими руками ключ, відкручує кранти — о, Боже! — а з них, замість чисто-кришталевої, бухає чорна вода! (В „Соннику” написано, що це гризота, або слабість…)