Що ж він побачив у так званому „офісі”?.. А побачив передусім пару волосатих ніг, голих, босих, із розчепіреними пальчиськами, задертих високо на поруччя постелі. Потім висунулась так само волосата рука, з ланцюжком на зап’ястку, пощупала довкола по долівці, а намацавши пляшку з пивом, потягла її вгору. Почулося булькотіння, ніби на дні глибокої криниці. Коли булькотіння скінчилося, порожня пляшка помандрувала на долівку, а з постелі висунулися голі, татуйовані плечі і голова з вилисілим тім’ям.
— Хто там?
— Чи маю приємність говорити з містером Карналія? — запитав несміливо мій приятель.
— Так, справді маєте цю честь, — заспівала лисина латинським акцентом. — А в чому діло?
— Я прийшов до вас із рекомендації містера Шворца.
Плечі повернулися, показалися голі груди з витатуйованим візерунком так само голої красуні в центрі та з проколеними стрілою Амора чотирма серцями по кутках. Показалося також напівсонне обличчя, трохи індіянське, трохи мексиканське, з розплесканим носом і з копальнею почорнілого золота в роті. Бистрі, мишкуваті очка зміряли Віктора, а повний рот золота заспівав:
— Сідайте, будь ласка. Я зараз буду з вами.
Віктор сів на єдиний в тій кімнаті стілець, повів очима по стінах… Виглядало так, що красуня, яка прикрашувала груди містера Карналії, не почувалася тут самітною, бо стіни кімнати, від стелі до долівки, були заліплені видертими з ілюстрованих журналів фотографіями дівчат, так прозоро приодітих, що багато пристойніше виглядало б, якби вони були цілком без одежі.
Тимчасом містер Карналія лігма всунувся в штани і сів, спустивши босі ноги на долівку. Витяг із кишені терпужок і почав оперувати ним коло своїх нігтів.
— Щиро кажучи, — мовив, широко позіхнувши, — я не дуже радо приймаю вас до моєї школи, бо і так маю навалу учнів. От і зараз, просто земля горить мені під ногами, бо кваплюся до Бруклинського коледжу, де даю лекції студентам… Звичайно, раз ви прийшли сюди з рекомендації мого щирого друга, містера Шворца, я мушу зайнятися також і вами.
— Дуже дякую, — чемно вклонився мій приятель. — Ще одне прохання до вас, містере Карналія: я маю всього один тиждень відпустки і хотів би за той один тиждень якнайбільше навчитися.
Професор покрутив премудро головою:
— Мама мія, це мені ускладнює програму навчання! Виходить таке діло — я мушу дати вам спеціальний, приспішений курс, а це, само собою, дорожче коштуватиме. Між іншим, у моїй школі обов’язує такий порядок, що учні платять за три лекції авансом. Ну, від вас, по протекції, я прохаю тільки десять долярів.
Віктор рад-не-рад витяг десятку, як містер Карналія хапливо поцупив. І в цю ж мить в нього вступила якась надзвичайна енергія: зірвався на рівні ноги, зробив декілька присідів і кілька вимахів руками догори, набоки і млинком. Віктор сидів тихенько на стільці і з респектом дивувався з його атлетичної мускулатури та могутнього огруддя, приздобленого візерунком вірної красуні, що так само присідала й підводилася вкупі з своїм кавалером.
Помахавши руками і ногами, містер Карналія виступив з такою мовою:
— Щоб не гаяти марно часу, який в мене рахується на вагу брилянтів, почнемо зразу першу лекцію. Насамперед коротко перебіжимо теорію. Джудо — японська боротьба, це насправді самооборона. Оборона відповідно обрахованими й блискавичними рухами рук, ніг, голови, тулуба, цілого тіла. Та найважливішу ролю в цій обороні відограє оцей рубець долоні. Чим для вояка карабін, для боксера кулак, тим для борця в джудо рубець долоні, розуміється, заздалегідь пристосований до цієї функції, це значить — так загартований, затовчений, щоб із живого тіла перетворився в довбешку! Переходжу до практичної вправи: хочу вам показати, якою страшною зброєю може статися рубець вашої долоні. Похиліть голову, будь ласка.
Віктор слухняно нахилив голову і в цей же момент відчув страшний удар по потилиці, немов тупою залізякою, від якого, мов колода звалилася з стільця і втратив свідомість.
Прочунявся, лежачи на долівці з несамовитим шумом у голові і з мокрим компресом на шиї. Містер Карналія сидів, як і раніше, на лежанці і спокійно підпилював свої нігті, а коло його босої ноги стояла вже не одна, а три спорожнені пляшки з пива. Він привітно кивнув Вікторові головою:
— Ну, як почуваєтесь, молодий друже?.. Ви, бачу, пролежали собі непритомно рівно півгодини. Між нами кажучи, може цей удар був надміру дошкульний, але ви завжди майте на увазі, що це скорочений курс і я мушу підганяти темп навчання. О, ля-ля, вставайте, бо через вас я можу запізнитися на лекцію до Брук-линського коледжу… Підемо тепер на залю, я покажу вам декілька похватів.