Пригадую, коли в наших емігрантських колах лютувала війна за календар, мене спитали в одному товаристві:
— Ну, а ви за який календар — новий, чи старий?
Тоді, пригадую собі, я виклав їм свою власну, календарну концепцію: Я, сказав тоді, за такий календар, щоб сонце частіше сходило, а рідше заходило… Щоб весна не відцвітала зарання, щоб літо не проминало, щоб зашвидко не надходила осінь… Щоб не треба було зривати з відривного календаря щодня по-одному листкові, бож ми таким способом крадемо самі в себе по-одній днині життя! Щоб ці, відорвані картки з календаря — наші втрачені дні, не розносив вітер у безвістя, як сухе листя з деревини. Одне слово — я за такий календар, щоб за ним — коли вже не можна помолодіти, то бодай щоб не старітись.
Тоді, пригадую, в тому товаристві всі єдинодушно схвалили мій проект календаря, а найбільше побивалися за ним представники „підтоптаної” Генерації, для якої сонце щораз рідше сходить, а частіше заходить і час безмилосердно коротшає.. Це ж саме з їхніх грудей так часто вириваються зідхання:
— Ех, якби так можна завернути час назад!
Це, до речі, можна зробити. Можна затримати час на місці, можна завернути його назад. Покищо — на фільмовому сеансі… Саме в наші дні завелася така мода, що господарі показують гостям свої здобутки в царині кінематографії — свої аматорські фільми з вакацій. Такі сеанси бувають дуже приємні, зокрема після доброї вечері і при стонованій музиці (а пригашене світло робить своє…) Тоді частенько чуєте з темряви прохання:
— Пане докторе, затримайте на хвильку цю сцену, де пан Влодко обіймає панну Лесю.
Еге ж… Услужливий кінооператор може робити різні фокуси: може „затримати” цю сцену, де пан Влодко обіймає панну Лесю, або якусь іншу панну, а може покрутити корбочкою і ви побачите все назад-гузь: як пан інженер дельфіном виплигнув з басейну, смішно вивертається в повітрі й опиняється назад на дошці… Як пані господиня гузькує від столу, несучи гостям якусь закуску чи перекуску… Звичайно, публіка має з того сто потіх, але тоді рідко хто усвідомляє собі факт, що одним покрутом корбочки кіноапарату можна справді завернути час назад!
А мій приятель, що студіює в Колюмбії якусь-там дуже високу математику, запевняє мене, що час можна буде затримати чи завернути не лише під час кіносеансу, але й у реальній, так сказати, дійсності. Але це станеться, за його словами, аж тоді, коли людина вирветься поза орбіту нашої ґаляктики (або соняшної системи — якщо не брешу!) Тоді поняття часу в нашому, людському розумінні, зникне, перестане існувати. Коли людина, осідлавши ракету, полетить в сузіряні простори, з часом станеться те саме, що з відверненою кінолентою, значить — ми полетимо в минуле, як у фантастичному романі Уелза, полетимо в розшуки за нашим пропащим часом, за літами проминулої молодости, юности, дитинства…
Що не кажіть, а перед людством розгортаються казкові перспективи: доктор Фавст мусів продати чортові душу за відзискану молодість… Його нащадки просто помчать її здоганяти космічним кораблем.
ДИКИЙ КІНЬ МАЗЕПИ
Мандрівнику сингальського роду, якщо помчишся колись своїм вороним „Каделяком”, „Понтіяком” чи іншим маніяком дорогою ч. В 9, понад річкою Гудсоном, а твоєму вороному забракне раптом оброку-бензини, поверни з битого шляху до містечка Наяк, Н. Й, і там затримайся на Мейн стріті, проти будинку пожарної сторожі.
Запевняю тебе, що не пожалуєш!
А не пожалуєш, поперше, тому, що зараз таки в сусідстві, біля фаєрманської централі, стоїть інша централя, з приманливою назвою „Чарлі’с бар енд ґріл”. Ох, як же радісно защемить твоє патріотичне серце, коли ти, покріпившись на дусі, вийдеш з бару і побачиш на брамі „фаєргавзу” табличку з написом…, Мазепа”!
І не буде це, дорогий земляче, жаден міраж, галюцинація чи якесь інше запаморочення ума! Ні! Пожарна команда ч. 2 в містечку Наяк справді носить ім’я нашого славного гетьмана, Івана Мазепи, якому наш славний скульптор, Сергій Литвиненко, поставив пам’ятник на Союзівці.
Вправді, члени пожарної команди, в більшості ірляндці, не називають його гетьманом, лише „українським принцом”, проте вони страшенно гонорні, що їхні машини й драбини охрещені ім’ям такого визначного патрона.
І знаменито поінформовані про ту романтичну частину біографії нашого державного мужа, зокрема в насвітленні пана Яна Пасека, як то наш „принц” залицявся на дворі польського короля до вродливих шляхтянок і які мав на цьому полі успіхи, аж заздрісні панове-шляхта прив’язали його до хребта дикого коня та пустили в степ, і як Мазепа заґальопував на ньому аж на Січ!