Выбрать главу

На залі — крик:

— Тихше, бо вуха полопають!

— Станьте далі від мікрофона!

— Не лягайте так на нього!

І починається наново та сама коломийка: голова „перепрашає” дискутанта, дає знак секретареві, той схоплюється, біжить до мікрофона, йому на поміч поспішають „механіки” — і так далі.

Конклюзія: давала нам УНРА по таборах різні курси: шоферства, кріликарства, городництва, поліж-ництва, а забула навчити нас, як балакати до мікрофона.

А вона, анахтемська техніка, тепер і мститься!

Під час концерту в Українському Інституті Америки молодий соліст-баритон бравурно відспівав, під рясні оплески публіки, знану лемківську пісню „Кедь ми прийшла карта нарокувать”. Коли ж скінчилася концертова частина програми, а почалася, теж приємна, буфетова, при одному столику зав’язалася цікава розмова, саме на тему цієї пісні. 

— Наш син, Олесь, дуже не любив, коли співали цю пісню, — розповідала пані добродійка. — Казав, бувало, що вона, ця пісня, занадто плаксива, пацифістична, і не гарно свідчить про героїчність українського народу, про яку ми так багато пишемо й декламуємо. Зокрема ця „Карта”, говорив, робить велику кривду лемкам, характерному, відважному племені, що дало так багато бойового елементу нашому підпіллю. 

— Ну, скажіть, якби це виглядало, — питався Олесь, — як би так молодого леґіня покликали до Дивізії чи до Повстанської Армії, а він став „просити-благать” маму, тата, сестру, брата, щоб „ішли за нього служить на ту войну?..” 

Пригадую, ми обоє з татом поясняли тоді Олесеві, що пісня „Кедь ми прийшла карта” зродилася в тих давніх часах, коли ще не було ані Галицької ні Повстанської Армії ані жодних інших українських військових формацій. Наших хлопців-новобранців забирали тоді на довгі роки в рекрутчину, служити в чужих арміях, чужим королям чи цісарям, далеко від рідного села і рідного краю. От, і на цьому тлі поста

„КЕДЬ МИ ПРИЙШЛА КАРТА”

Під час концерту в Українському Інституті Америки молодий соліст-баритон бравурно відспівав, під рясні оплески публіки, знану лемківську пісню „Кедь ми прийшла карта нарокувать”. Коли ж скінчилася концертова частина програми, а почалася, теж приємна, буфетова, при одному столику зав’язалася цікава розмова, саме на тему цієї пісні. 

— Наш син, Олесь, дуже не любив, коли співали цю пісню, — розповідала пані добродійка. — Казав, бувало, що вона, ця пісня, занадто плаксива, пацифістична, і не гарно свідчить про героїчність українського народу, про яку ми так багато пишемо й декламуємо. Зокрема ця „Карта”, говорив, робить велику кривду лемкам, характерному, відважному племені, що дало так багато бойового елементу нашому підпіллю. 

— Ну, скажіть, якби це виглядало, — питався Олесь, — як би так молодого леґіня покликали до Дивізії чи до Повстанської Армії, а він став „просити-благать” маму, тата, сестру, брата, щоб „ішли за нього служить на ту войну?..” 

Пригадую, ми обоє з татом поясняли тоді Олесеві, що пісня „Кедь ми прийшла карта” зродилася в тих давніх часах, коли ще не було ані Галицької ні Повстанської Армії ані жодних інших українських військових формацій. Наших хлопців-новобранців забирали тоді на довгі роки в рекрутчину, служити в чужих арміях, чужим королям чи цісарям, далеко від рідного села і рідного краю. От, і на цьому тлі поста

ли тужливі та й журливі рекрутські і жовнярські піоні, до яких треба зарахувати й пісню „Кедь ми прийшла карта...” 

— А втім, — забрав тоді голос мій чоловік, — я навіть й не знаю, чи можна цю пісню назвати лемківською... Пригадую собі, коли ми мандрували по Словаччині, то в одному селі я чув, як хлопці співали її по-словацькому. На Словаччині руські чи українські села перемішані з словацькими, а в мові та в говірках їхніх є багато подібности. Дуже можливе, що ця пісня попала до нашого фолкльору від словаків. 

— Ааа, це інша справа! — зрадів Олесь. — Витягнув олівець, нотатник, і щось там у ньому перекреслив, якусь лінійку. Саме тоді він готовився поступити в мілітарну академію і записував собі різні пісні вояцького характеру: козацькі, стрілецькі, повстанські. А що сам він мав гарний голос і грав на гітарі, то вже наперед виробив собі плян — познайомлювати своїх шкільних колеґ з українською пісенною творчістю, — що й потім доволі успішно здійснював, а навіть збирав за це похвали. 

Згодом я спитала чоловіка, чи він справді вірить, що пісня „Кедь ми прийшла карта” є словацького походження ?