— Містере Шворц, то порадьте мені, що робити! Не хотілося б покидати мешкання, бо й до роботи близько і недороге, та й ніде кращого тепер не знайду
Містер Шворц зірвався на рівні ноги і затріпав руками:
— А хто тобі, дурню, каже, що ти мусиш забиратися з цього мешкання?! Ти сиди на задку і нікуди не рухайся. Ти будеш окей, це я тобі кажу, тільки тобі треба навчитися однієї гімнастики… Слухай, ти чув колись про щось таке, що воно називається „джудо”?
— Я читав раз статтю в якомусь календарі…
— Це пусте, що ти читав! „Джудо” — це японська боротьба, розумієш?… Не боротьба навкулачки або частоколами і люшнями, як бувало в старому краю, а така собі хитра мудра гімнастика, з різними штучками й підступами. На тебе буде наступати хлоп як стодола, та коли ти знаєш джудо — ти смієшся з нього: ха-ха-ха! Бо ти валиш його з ніг одним штудерним трюком, оцим одним пальцем! Слухай, подивися на себе; що ти за мужчина?.. Ти хрущ, не мужчина, і в бійці з одним собі не порадиш; та коли знатимеш джудо, то упораєшся з десятьма заводіяками!
— Гм… А можна тієї штуки навчитися? — зацікавився мій приятель.
— Ясна справа! В Америці всього можна навчитися. Всього доброго й поганого. Але джудо — це дуже корисна річ, і я вже маю для тебе знаменитого професора!
Він засукав рукава і поклепав Віктора по плечах.
— Не журися. Ти будеш О.К.!
У п’ятницю, при виплаті, розпромінений містер Шворц підбіг до Віктора і сердечно стиснув йому руку:
— Хлопче, ти вродився під щасливою зорею! Все прекрасно складається: з понеділка йдеш на відпустку. Насправді, ти мав іти на відпустку аж через місяць, але я поговорив з босом — і все в порядку. Отже, починаючи з понеділка, ти можеш брати лекції джудо! Ну, що ти на це?
Мій приятель не підходив до справи з такого ентузіястичного боку. Правда, він був радий з першої своєї на вільній землі Вашінгтона відпустки, тільки плянував використати її трохи інакше. По-перше, хотів відвідати сестру в Детройті, а там приготовитись до шоферського іспиту…
— Містере Шворц, а якби так ці лекції трохи відкласти?
Пан форман аж руки заломив!
— От тобі крайова хлопська натура! Пощо відкладати? Доки відкладати?.. Аж тебе заріжуть і покрають на кавальці?.. Тоді тобі не треба буде жадних лекцій… Ти запам’ятай собі, що в Америці не відкладають нічого на завтра! Все робиться зараз і швидко! Злодій як має щось вкрасти, то краде нині, бо завтра вже сидить в криміналі. Хлопець як має женитися, то жениться нині, бо завтра розводиться. Чи ти розумієш, що я тобі кажу?
Віктор потакнув, що розуміє, але посторонився трошки назад для того, що містер Шворц дуже пристрасно балакав і тоді на співрозмовця летів дощ слини, а руками так завзято розмахував, що була постійна загроза втрати ока, якщо ви стояли біля нього заблизько… Але містер Шворц не так легко випускав із рук свою жертву!
— Ну, слухай сюди, я даю тобі адресу твого професора. Читати, хіба, вмієш, га?.. 145 Френклін Стріт, містер Карналія. Я вже говорив з ним телефонічно. Це мій щирий друзяка, ми з ним не з одної печі хліб їли! Це перший інструктор від джудо на весь стейт Нью-Йорк: одержав три золоті медалі і дві срібні чи навпаки. А тепер навчає гімнастики в Бруклинському коледжі, ти собі уявляєш?.. Ну, тримай цю карточку і не згуби. Окей?
— Окей, — сказав, зідхнувши тихо, мій приятель.
Він був людиною доброї та нестійкої вдачі і легко піддавався чужому впливові.
ІІІ.
„Гімназія дужань і джудо-боротьби”
А. А. Карналія, ліцензований інструктор
Таку табличку відшукав наш Віктор поміж іншими написами й таблицями при вході до похилого будинку під ч. 145, на вулиці Френкліна, яка, може, й трохи незаслужено, носила славне ім’я батька американської дипломатії. Таку саму таблицю знайшов потім на другому поверсі, вже на дверях самої „гімназії”. Над електричним дзвінком висіла пришпилена цвяшком картка: „Дзвонити два рази”, а під сподом було додаткове пояснення: „Дзвінок не дзвонить”. Зрештою, двері й так стояли відхилені, і Віктор, легко штовхнувши їх опинився в „гімназії”.
Перше, що його таки здорово вдарило в ніс, це затухле повітря і запах, який лишається в кімнаті після рейду щурів. „Гімназія” — це була невеличка, темна і ніколи, мабуть, не провітрювана гімнастична заля. На підлозі лежали простелені два-три матраци, стояло поруччя, „кінь” і драбинки. В одному кутку висів мішок і пара боксерських рукавиць. Роздивившись докладніше, мій приятель запримітив ще одні двері, а на них ще одну табличку з написом: „Офіс”.