ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ти гадаєш, це можливо?
ЕЖЕНІ. О, звичайно, зараз я тобі викладу свої міркування. Казала ти чи не казала, що найвитонченіші духовні втіхи ми добуваємо з уяви?
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Та казала.
ЕЖЕНІ. Так от, коли ми даємо уяві волю, коли дозволяємо їй долати всі перешкоди, якими обгороджують її релігія, вимоги пристойності, гуманність та доброчесність, тобто всі наші так звані обов'язки, чи не маємо ми всі підстави сказати, що такі польоти уяви видаються нам справжнім чудом?
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Безперечно.
ЕЖЕНІ. А чому уява так нас збуджує — чи не тому, що заносить далеко-далеко?
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Авжеж, тому.
ЕЖЕНІ. А якщо так, то, прагнучи якомога сильніше розбудити свої почуття, якомога більше розчулитись, ми неодмінно даватимемо волю своїй уяві, спрямовуючи її на речі рідкісні та неймовірні, і тоді розбурхана фантазія підсилить відчуття насолоди…
ДОЛЬМАНСЕ (цілуючи Ежені). Розумниця!
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Який поступ зробила наша пустунка за зовсім короткий час! Але чи ти знаєш, моя чарівна подруго, що можна зайти дуже далеко по стежці, яку ти хочеш протоптати?
ЕЖЕНІ. Так я міркую, а що ти радиш мені ні в чому себе не обмежувати, сама роби висновок, куди можуть завести мене мої думки.
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. До злочинів, до розбою, до злочинів найжорстокіших і найстрашніших.
ЕЖЕНІ (низьким, уривчастим голосом). Але ж ти запевняєш, що злочинів не існує… До того ж це тільки уява… А від фантазій до їхнього здійснення дорога далека.
ДОЛЬМАНСЕ. Але як приємно здійснити те, що задумав!
ЕЖЕНІ (зашарівшись). Здійснити… Отже, вам, мої дорогі навчителі, іноді вдавалося здійснити задумане?
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Іноді таки вдавалося.
ЕЖЕНІ. От до цього я й вела.
ДОЛЬМАНСЕ. Яка мудра голівка!
ЕЖЕНІ. Я хочу, щоб ти розказала мені якраз про ті випадки, коли ти щось задумувала, а задумавши — здійснювала.
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ (белькочучи). Ежені, коли-небудь я тобі розповім про своє життя. А зараз вернімося до наших уроків… Бо ти в мене випитуєш такі речі…
ЕЖЕНІ. Ну, гаразд, я бачу, що ти мене недосить любиш, аби відкрити свою душу до самого дна. Отже, я зачекаю, поки закінчиться випробувальний термін, який ти мені призначила. А зараз продовжімо курс навчання. Скажи мені, моя люба, хто той щасливий смертний, який зірвав перші плоди твоєї взаємності?
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Мій рідний брат — він обожнював мене змалку. Ще дітьми ми частенько розважалися, не доходячи, проте, до завершення. Але я пообіцяла, що віддамся йому зразу по тому, як вийду заміж, і свого слова дотримала. На щастя, мій чоловік не зазнав від цього найменшої втрати — він неперебірливий. Ми з братом і тепер продовжуємо нашу інтрижку, але ні в чому себе не обмежуючи, і я, і він, кожне по-своєму, знаходимо божественну втіху в найрозгнузданішій розпусті, причому допомагаємо і сприяємо одне одному: я знаходжу йому жінок, а він мене знайомить із чоловіками.
ЕЖЕНІ. Яка чудова домовленість! Але хіба кровозмішання — не тяжкий гріх?
ДОЛЬМАНСЕ. Невже можна вважати гріховними найсолодші взаємини, яким природа сприяє, які вона наполегливо радить нам розвивати й підтримувати? Ви тільки поміркуйте, Ежені: хіба міг би людський рід після грандіозних катастроф, що спіткали нашу планету, відтворитися інакше, як не через кровозмішання? Хіба ми не знаходимо цьому підтвердження навіть у найшанованіших книгах християнського вчення? Хіба родини Адама[3] і Ноя дали б потомство, якби уникали кровозмішання? Погортайте скрижалі, де записано закони, що правлять Усесвітом: повсюди ви натрапите на узвичаєне кровозмішання, що розглядається як мудрий закон, призначений зміцнювати родинні узи. Одне слово, якщо любов народжується зі схожості, то де буде вона міцнішою, як не між братом і сестрою, як не між батьком і дочкою? Виникнувши від страху, що деякі родини стануть надто могутніми, недоладна політика заборонила кровозмішання і викинула його з наших звичаїв; але ми не сліпі настільки, щоб визнати за закон природи заборону, продиктовану лише людським прагненням до вигоди або до слави. Загляньмо в наші ceрця, у те місце, куди я завжди посилаю наших педантичних моралістів; звернімося до цього священного органу, і ми зрозуміємо, що немає нічого делікатнішого за плотське єднання людей кровно споріднених; отож не заплющуймо очі на почуття, які брат плекає до сестри, а батько — до своєї дочки, і марно обидва приховують їх під машкарою узаконеної ніжності; бурхливе і палке кохання — ось почуття, яке палахкотить у їхніх серцях, іншого природа нам не дала. Отже, нічого не біймося і примножмо вдвічі-втричі чудесні акти кровозмішання, не сумніваючись, що чим рідніший нам об'єкт наших жадань, тим чарівнішу втіху добудемо ми з любовної гри.
3
Як і Ной, Адам був лише відновлювачем людського роду. Після якогось жахливого катаклізму він теж залишився сам-один на землі. Але доноївська легенда збереглася, а доадамівська — ні