ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Не сумнівайся, люба Ежені, що Дольмансе викладає тобі щиру правду про моє серце, та й, зрештою, про серце кожної жінки, так ніби ми раптом усі перед ним розкрилися.
ДОЛЬМАНСЕ. Остання частина мого аналізу буде присвячена, як і слід сподіватися, зв'язкам дружби та вдячності. Шануймо перші, я згоден, але тільки до тієї міри, до якої' вони нам корисні; зберігаймо друзів доти, доки вони нам служать; забуваймо про них відразу, як тільки в них відпадає потреба. Лише виходячи з цих міркувань, нам слід любити тих або тих людей, любити їх лише заради них самих — очевидна омана; ніколи природа не вкладала в людину інших порухів, інших почуттів, аніж ті, які дають їй певну користь або вигоду; немає на світі більшого егоїста, аніж природа; отже, будьмо й ми егоїстами, якщо ми хочемо жити згідно з її законами. Що ж до вдячності, Ежені, то такі зв'язки, поза всяким сумнівом, найслабші з усіх можливих. Хіба люди роблять нам добро задля нас? Не вірте в це, моя люба; вони так чинять з бажання похизуватися, з гордощів. Тож хіба не принизливо отак стати іграшкою чужого марнолюбства? Знати, що тобі зробили добро, — жахливо. Ніщо так не пригнічує, як усвідомлення, що ти став жертвою благодіяння. Вибір тут невеликий: або повернути те, що тобі дали, або проковтнути образу. Горді душі дуже страждають під тягарем добродіяння: воно їх гнітить, воно їх розчавлює, і єдине почуття, яке вони плекають до свого добродійника, — ненависть. То де ж ви бачите дорогоцінні зв'язки, якими людина надолужує самотність, від народження призначену їй природою? Де ви бачите тих, хто мав би налаштовувати близькі взаємини між людьми? З якого дива повинні ми любити інших, шанувати їх, віддавати їм перевагу перед самими собою? За яким правом втручаємося ми в особисте життя людей, втішаючи їх у їхньому горі? В яких куточках своєї душі знайдете ви тепер оті прекрасні і нікому не потрібні чесноти: добрість, гуманність, співчутливість, — наведені в безглуздих законах кількох ідіотських релігій, проповідуваних самозванцями та жебраками, релігій, які просто вимушені заморочувати людям голови, бо люди, здатні міркувати розважливо, не стали б не те що сповідувати їх, а й терпіти. От ви й скажіть мені тепер, Ежені, чи й досі ви вважаєте, ніби смертних мають поєднувати якісь священні узи? Невже ви гадаєте, що я мушу любити когось там більше, аніж самого себе?
ЕЖЕНІ. Ваші аргументи відповідають нахилам мого серця і надто мені приємні, щоб мій розум їх відкинув.
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Вони в самій природі, Ежені, і те, що ти їх схвалюєш, — зайвий доказ на їхню користь. Адже ти щойно вибрунькувалася з її лона — тож хіба можуть твої відчуття бути наслідком розбещеності?
ЕЖЕНІ. Але якщо всі ті збочення, які ви проповідуєте, відповідають намірам природи, чому тоді закони осуджують їх?
ДОЛЬМАНСЕ. Бо закони створені не для індивіда, а для суспільства в цілому, і це ставить їх у постійну суперечність з інтересами окремої людини, адже ці інтереси ніколи не збігаються з інтересами загалу. Але, добрі для суспільства, закони дуже погані для кожної окремої особи, з яких суспільство складається; бо хоч вони й захищають індивіда, і гарантують йому певні права, вони водночас обмежують його в діях і ув'язнюють на три чверті його життя; тому чоловік розумний зневажає закони і терпить їх, як ото терплять змій та гадюк, котрі хоч і кусаються, але своєю отрутою приносять і певну користь у медицині; він рятується від законів так само, як рятувався б від тих отруйних гадів, тобто вдається до застережних заходів, ховається за завісою таємниць, користується з усього, що підкажуть йому розважливість та обачність. Якщо ваша душа загориться бажанням вчинити лиходійство, Ежені, то чиніть його потай, не розповідаючи про свої наміри, а якщо вам конче треба з кимось порадитися, то хай це будуть ваша подруга і я.