ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Якщо жінка до такого не привчена, їй болітиме і тоді, коли це робиться спереду, і тоді — коли ззаду. Природа чомусь захотіла, щоб ми досягли блаженства лише через біль; та коли перший опір подолано, то вже ніщо не применшує втіхи, а втіха, яку жінка відчуває, коли прутень протикає задок, набагато солодша, ніж та, яку вона переживає, коли він пропихається спереду. А скількох небезпек уникаємо ми, віддаючись у такий спосіб! Ніякого ризику для здоров’я, та й вагітності можна не боятись. Я не стану більше говорити про цей різновид любощів; твій учитель, Ежені, — і мій теж — незабаром глибоко проаналізує цю тему і, поєднуючи теорію з практикою, сподіваюся, переконає тебе, любонько, що з усіх видів розпусти саме цьому слід завжди віддавати перевагу.
ДОЛЬМАНСЕ. Заклинаю вас, пані, покваптеся зі своїми поясненнями, бо я не годен далі стримуватися; я спущу попри власну хіть, і цей грізний член зійде нанівець і не зможе правити вам за наочне приладдя.
ЕЖЕНІ. Невже справді? Невже він самознищиться, моя люба, коли вивергне сім’я, про яке ти мені казала? О, дозволь, я допоможу йому вилити те, що він має, бо я хочу подивитись, яким він стане… А ще мені так кортить помилуватись, як воно витікатиме!
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ні, ні, Дольмансе, підводьтеся. Пам’ятайте, що це приз за ваші труди, і я не можу вручити його вам, поки ви його не заслужите.
ДОЛЬМАНСЕ. Хай і так. Але чи не краще Ежені засвоїть усе те, що ми їй розповідатимемо про насолоду, коли ви трохи розігрієте її в мене на очах?
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Авжеж, думка цілком слушна, і я з тим більшою радістю цим займуся, що така практика вельми допоможе нашим теоретичним урокам. Лягай на канапу, любонько.
ЕЖЕНІ. О Боже! Який затишний куточок! Але навіщо всі ці дзеркала?
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Вони показують одну позу під тисячею кутів зору і до нескінченності помножують розваги тих, хто віддається їм на цьому турецькому дивані. Завдяки цій системі тут ніхто не зміг би приховати жодної частини свого тіла; тут усе на видноті — і групи людей, які іноді тут збираються, щоб помилуватися тими, хто злився в коханні, або й наслідувати їхні втіхи, і чудові картини, які розвішують у цьому куточку для того, щоб вони розпалювали хіть у коханців і доповнювали їхні насолоди.
ЕЖЕНІ. Який чудовий винахід!
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Дольмансе, ви самі роздягніть свою жертву.
ДОЛЬМАНСЕ. Це буде не важко, бо досить лише підняти газову накидку, щоб у всій своїй красі відкрилися найзворушливіші принади. (Роздягає Ежені, і його погляд відразу прикипає до заду.) Отже, тепер я можу вільно милуватися цим божественним, цим дорогоцінним задком, якого так палко прагну!.. Чорт забирай! Які округлості, яка свіжість, який полиск і витонченість форм!.. Я ще ніколи не бачив такої краси!
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ох, шибенику! Як твоя надмірна увага до певної частини тіла зраджує твої смаки і вподобання!
ДОЛЬМАНСЕ. А що на світі може з нею зрівнятися?.. Де кохання знайде собі божественніший олтар?.. Ежені… прекрасна Ежені, дозволь ушанувати твій задок найніжнішими пестощами! (Гладить і цілує його, мліючи від захвату).
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Зупиніться, розпуснику!.. Ви забуваєте, що мені і тільки мені належить ця дівчина, єдиний приз за науку, якої вона від вас чекає; і лише після того, як ви їй дасте цю науку, стане вона вашою винагородою. Пригасіть свій пал, а то я розгніваюся.
ДОЛЬМАНСЕ. Ох, пустунко! Та ви ревнуєте… Ну, гаразд, підставте мені свій — я віддам йому не меншу шану. (Підіймає накидку пані де Сент-Анж і пестить її зад.) О, який же він в тебе гарний, ангеле мій… який чудовий! А нумо я їх порівняю… помилуюся ними, коли вони поруч… О, це задок Ганімеда, а це — Венерин! (Обсипає поцілунками обидва.) Щоб я постійно мав перед очима це чарівне видовище, чи не могли б ви, дівчата, міцно обнятися й виставити на мій огляд свої божественні округлості?
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Чом би й ні?.. Ось маєте — тепер ви задоволені?..
(Сплітаються в обіймах у такий спосіб, що обидва задки опиняються перед очима в Дольмансе.)
ДОЛЬМАНСЕ. Кращого годі й прагнути — це якраз те, чого я жадав. А зараз хай ці два чудо-задки заворушаться з усім палом розбурханої хоті; хай вони рівномірно опускаються й підіймаються; хай вони акомпанують спалахам пристасті… Так, так, чудово, просто чудово!..
ЕЖЕНІ. О, моя люба, яку приємність ти мені робиш!.. Як називаються те, що ми витворяємо?
ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Я збуджую тебе, моя крихітко… Я тебе втішаю. А зараз перемінімо позу — роздивися мій храм Венери. Моя долоня затуляє вхід до печери — я тобі його відкрию. Ось цей горбочок, увінчаний кущиком, називається лобок; волосся виростає на ньому, коли дівчині виповнюється чотирнадцять-п’ятнадцять років і в неї починаються місячні. А оцей язичок, який ти бачиш під кущиком, називається клітор. У ньому — вся чуттєвість жінки; там у мене справжнє вогнище хоті — я вмираю від утіхи, коли мені лоскочуть це місце… Спробуй-но… Ой-ой! Мала шельмо! Як гарно в тебе виходить! Можна подумати, все своє життя ти тільки цим і займалася!.. Зупинись!.. Зупинись!.. Не треба, кажу тобі, я не хочу зараз відключатися!.. Ой, рятуйте мене, Дольмансе!.. Під чарівними пальчиками цього милого дівчати я втрачаю тяму!