А ми з Елізою перетворили цей інстинкт на нестерпну трагедію.
Не відаючи, що робимо, ми з Елізою перенесли традиційне прокляття монстрів на нормальних істот. Ми вимагали поваги.
Розділ 12
У розпалі збудження ми з Елізою не помітили, як відсунули свої голови одна від одної на декілька футів, а тому вже не могли більше мислити блискуче.
Ми отупіли настільки, що подумали, ніби батько просто сонний. Ми примусили його випити кави, ми намагалися розвеселити його піснями і загадками, які знали.
Пригадую, я спитав, чи не знає він, чому вершки набагато дорожчі за молоко. Він промимрив, що відповіді не знає.
Тоді Еліза йому пояснила: «Тому, що корови терпіти не можуть сідати на маленькі пляшечки».
Ми реготалися. Ми качалися по підлозі. А потім Еліза підвелася, нахилилася над батьком, взявши руки в боки, і насварилася на нього любовно, немов він був маленьким хлопчиком.
— Оце так сонько! — казала вона. — Оце так сонько!
І в цю мить прибув доктор Стюарт Ролінґ Мотт.
Хоча д-ра Мотта і попередили про нашу з Елізою раптову метаморфозу, цей день, здається, не відрізнявся для нього від усіх інших. Він сказав те, що завжди казав, коли приїжджав до особняка: «Як сьогодні життя?»
Я вимовив перше розумне речення, що його почув від мене д-р Мотт.
— Батько не хоче прокидатися, — сказав я.
— Он як? — відповів він. Доладність мого висловлювання він винагородив натяком на усмішку.
Д-р Мотт був такий чемний, що відвернувся від нас і заговорив з Оветою Купер, дипломованою нянею. її мати хворіла у себе в селищі.
— Овето, — сказав він. — Вам буде приємно почути, що у вашої матері майже нормальна температура.
Батька розгнівала його байдужість, і він зрадів можливості відверто вилити на когось свою злість.
— Як довго все це триває, докторе? — хотів він знати. — Як давно ви дізналися, що вони розумні?
Д-р Мотт глянув на годинник.
— Сорок дві хвилини тому, — відповів він.
— Здається, ви анітрохи не здивовані, — вів далі батько.
Д-р Мотт, здавалося, обдумував це, потім стиснув плечима.
— Безперечно, я дуже щасливий за всіх, — промовив він.
Гадаю, саме через те, що д-р Мотт аж ніяк не виглядав щасливим, говорячи ці слова, ми з Елізою знову притулилися головами. Відбувалося щось дуже незвичайне, і нам конче треба було в цьому розібратися.
Наш геній не схибив. Він дав нам усвідомити істинну ситуацію — вона стала навіть трагічнішою, ніж була.
Проте наш геній, як то трапляється з усіма геніями, зазнавав періодичних нападів безмежної наївності. Так сталося і тепер. Він підказав нам, що змінити все на краще можна лише в один спосіб — повернувшися до ідіотизму.
— Бу, — сказала Еліза.
— Ду, — сказав я.
Я перднув.
Еліза пустила слину.
Я вхопив намащену маслом булочку і жбурнув її в голову Оветі Купер. Еліза звернулася до батька.
— Блут-лу, — сказала вона.
— Дин-ржен, — вигукнув я.
Батько заплакав.
Розділ 13
Минуло вже шість днів відтоді, як я взявся писати ці мемуари. З них чотири пройшли із середньою силою тяжіння, як бувало в минулі часи. А вчора було так важко, що я ледь підвівся з ліжка, з мого кубла з ганчір’я у вестибюлі Емпайр стейт білдінґу. Коли мені довелося діставатися до шахти ліфта, яка нам править за туалет, я повз накарачках серед хащі канделябрів з моєї колекції.
Гей-го.
Що ж, сила тяжіння була невеликою у перший день, невелика вона і сьогодні. Я знову мав ерекцію, так само, як і Айседор, коханець моєї онуки Мелоді. Так само, як і кожний чоловік на острові.
Так, а Мелоді з Айседором спакували собі пікніковий кошик і поскакали на ріг Бродвею і Сорок другої вулиці, де у дні з послабленою силою тяжіння вони будують піраміду з грубо обтесаних брил.
Вони не обробляють оті брили, з яких будують піраміду, та й взагалі не обмежуються камінням. Вони додають двотаврові балки, каністри з-під мастила, шини, автомобільні запчастини, офісні меблі, театральні крісла, будь-який мотлох. Але я бачив результат, і те, що вони будують, не стане безформною купою сміття, коли вони завершать свою роботу. Це безумовно буде піраміда.
Так, і якщо археологи майбутнього знайдуть оцю мою книжку, їм не доведеться марнувати час і зусилля на розкопки цієї піраміди в пошуках її значення. Там немає потаємних приміщень зі скарбами, та й жодних інших приміщень також.