Ми дорожили цією назвою через забобонний страх, який вона викликала. Пташка обернулася на кошмарне створіння з картини Гієронімуса Босха, варто було вимовити те наймення. І коли б ми чули її крик, то водночас промовляли назву. То був мало не єдиний випадок, коли ми говорили одночасно.
— Крик Caprimulgus[8] — нічної дрімлюги, яка доїть козу, — казали ми.
І от тепер я чую, як це вимовляють Мелоді та Айседор у тій частині вестибюля, де мені їх не видно.
— Крик Caprimulgus — нічної дрімлюги, яка доїть козу, — кажуть вони.
Ми з Елізою слухали цю пташку якось увечері, до мого від’їзду на Кейп Код.
Ми втекли з особняка, щоб усамітнитися в темному мавзолеї професора Еліг’ю Рузвельта Свейна.
— Кіз доїти? — долетіло десь з-під яблунь.
Навіть коли ми притулилися головами, нам не було що сказати.
Я чув, що приречені на смерть в’язні часто вважають себе вже мертвими, задовго до того, як помруть. Ймовірно, так само почувався наш геній, усвідомлюючи, що якийсь жорстокий кат ось-ось розрубає нас на два неоковирні шматки м’яса, на Бетті й Боббі Браунів.
Хай там як, руки наші працювали — таке часто трапляється з руками людей, що вмирають. Ми принесли з собою все, що вважали найкращим з того, що ми написали. Ми скрутили його в трубочку, поклали в циліндр і сховали в порожній бронзовій погребальній урні.
Ця урна призначалася для праху дружини професора Свейна, але вона забажала, щоб її поховали отут, у Нью-Йорку. Урна була інкрустована міддю.
Гей-го.
Що було в тих паперах?
Спосіб зробити квадратуру кола, як пам’ятаю, — утопічний план створення штучних родинних кланів в Америці шляхом присвоєння кожній людині нового середнього імені. Всі люди з однаковим середнім іменем ставали б родичами.
Так, а ще там була наша критика теорії еволюції Дарвіна, нарис про природу сили тяжіння, суть якої полягала в тому, що сила тяжіння безумовно була змінною величиною у давні часи.
А ще, пригадую, там була стаття про те, що зуби треба мити гарячою водою, як тарілки, каструлі й сковорідки.
І все таке решта.
Це Еліза придумала заховати наші папери в урні.
Це Еліза накрила їх кришкою.
Ми не стояли близько одне до одного, коли вона це робила, отже, те, що вона сказала, було її власним винаходом:
— Попрощайся зі своїм розумом назавжди, Боббі Брауне.
— Прощавай, — сказав я.
— Елізо, — додав я, — у багатьох книжках, які я тобі читав, говориться, що найважливіше в житті — кохання. Може, мені треба сказати тобі тепер, що я тебе кохаю?
— Валяй, кажи, — погодилася вона.
— Я люблю тебе, Елізо, — сказав я.
Вона трохи подумала.
— Ні, — проголосила вона зрештою. — Мені це не до вподоби.
— А чому? — спитав я.
— Таке враження, що ти наставив пістолет мені в голову, — відповіла вона. — Це просто спосіб примусити людей говорити те, що вони насправді не думають. Ну от що я чи будь-хто може сказати на це, крім — я тебе теж?
— То ти мене не любиш? — спитав я.
— А за що можна любити Боббі Брауна? — відповіла вона.
Десь там надворі, під яблунями, нічна дрімлюга знову запитувала, чи доїти кіз.
Розділ 20
Еліза не вийшла до сніданку наступного ранку. Вона лишалася у себе в кімнаті, поки я не поїхав.
Наші батьки супроводжували мене у своєму мерседесі-лімузині з водієм за кермом. Я був їхньої дитиною, яка мала майбутнє. Я вмів читати й писати.
І от коли ми котилися крізь красиві сільські краєвиди, до роботи взялося моє забування.
То був захисний механізм проти нестерпного горя, того, що його відчувають усі діти, в чому мене переконують як педіатра.
Десь там позаду, як здавалося, залишалася сестра-близнючка, майже така кмітлива, як і я сам. Вона мала ім’я. її звали Еліза Меллон Свейн.
Так, і навчальний рік будувався так, що жодному з нас ніколи не доводилося їхати додому. Я їздив до Англії, Франції, Німеччини, Італії і Греції. Я їздив до літніх таборів.
Було визначено, що хоча я, безсумнівно, ніякий не геній, що я нездатний на оригінальність, розум у мене вищий за середній. Я мав терпіння й акуратність, я міг вибрати розумні думки з купи нісенітниць.
Я виявився першим учнем в історії цієї школи, якого допустили до вступних іспитів в університет. Результати були такі хороші, що мене запросили до Гарварда. Я прийняв запрошення, хоча голос у мене ще був по-дитячому писклявий.
8
Латинська назва дрімлюги, що складається з двох слів: capra — коза та mulgeo — доїти. З цим пов’язана гра слів, якою послуговується автор — дрімлюга, що доїть козу.