А потім я сказав йому непристойність. Сам я не полюбляю непристойностей, як, власне, демонструє сама оця книжка. За всі роки мого громадського життя я не вимовив нічого сороміцького у своїх зверненнях до американців.
Саме тому, коли я, нарешті, заговорив грубо, воно виявилося дуже дійовим. Я вчинив так, щоб усі запам’ятали, як чудово припасовується моя нова соціальна схема до пересічної людини.
Містер Ґрассо не перший почув мої приголомшливі хуліганські коментарі. Я їх навіть вживав на радіо. На той час телебачення вже не існувало.
— Містере Ґрассо, — сказав я. — Особисто мене дуже б розчарувало, якби ви, коли мене оберуть президентом, не сказали тим штучним родичам, яких не терпите, оце: «Брате, чи сестро, чи кузене, то вже як вийде, а не пішов би ти в сраку? Чому б тобі не з’і’батися кудись на Мі-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-ісяць?»
І знаєте, що зроблять родичі, яким ви оце скажете, містере Ґрассо? Вони прийдуть додому і почнуть думати, як їм стати кращими родичами!
Лише подумайте, наскільки вам легше житиметься, якщо ці реформи почнуть діяти, коли до вас підійде жебрак і попросить грошей, — вів я далі.
— Не розумію, — відрік чоловік.
— Чому ж? — сказав я. — Ви спитаєте в жебрака — яке в тебе середнє ім’я? Він відповість — Устриця-4, або Синиця-1, або Мальва-13, абощо.
А ви йому скажете: «Чуваче, а я — Уран-3. Ти маєш сто дев’яносто тисяч кузин і кузенів і десять тисяч братів і сестер. Ти далеко не самотній у цьому світі. У мене свої власні родичі, якими я мушу опікуватися. То не пішов би ти в сраку? Чому б тобі не з’їбатися кудись Мі-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-ісяць?»
Розділ 34
Дефіцит пального дійшов крайньої межі, коли мене обрали, тому першим нагальним питанням, яке я мав розв’язати після інавгурації, було — де роздобути достатньо електроенергії для живлення комп’ютерів, щоб видати всім нові середні імена.
Я наказав, щоб усі коні, солдати, фургони занепалої армії, яку я успадкував від свого попередника, перевезли тонни паперу з Національного архіву до електростанції. Усе то були документи з часів адміністрації Річарда М. Ніксо-на, єдиного в історії президента, якого змусили піти з посади.
Я сам відправився до Архіву за цим простежити. Звернувся я зі сходів до солдатів і кількох перехожих. Я сказав, що містер Ніксон і його оточення були виведені з рівноваги самотністю особливо гострої форми.
— Він обіцяв нас з’єднати, а натомість пересварив, — заявив я. — А от тепер — ну ж бо, presto! — він поєднає нас, врешті-решт.
Я позував для фотографій під написом на фасаді Архіву: «МИНУЛЕ — ЦЕ ПРОЛОГ».
— Вони не були, по суті, злочинцями, — сказав я. — Але вони прагнули скуштувати того братерства, яке вбачали в організованій злочинності.
Кількість злочинів, що їх скоїли самотні люди в уряді і які приховано в цьому місці, така велика, що цей напис можна було б легко замінити на інший:
«КРАЩЕ СІМ’Я ЗЛОЧИНЦІВ, НІЖ ЗОВСІМ НІЯКОЇ».
Гадаю, ми тепер відзначаємо кінець ери трагічних витівок. Пролог закінчився, друзі, сусіди й родичі. Час братися за нашу головну благородну справу.
— Дякую, — сказав я.
Вже не існувало великих газет чи федеральних журналів, у яких був би надрукований мій виступ. Гігантські видавництва і друкарні геть усі
позакривалися — за браком пального. Мікрофонів не було. Лишилися тільки люди.
Гей-го.
Я видав солдатам спеціальну відзнаку на честь цієї події. Це була ясно-синя стрічка, на якій висів пластмасовий значок.
Я пояснив, утім лише напівжартома, що ця стрічка символізує «Синього птаха щастя». А на значку стояли, ясна річ, оці слова:
Розділ 35
Тепер у нашому Національному парку хмарочосів десь по дев’ятій ранку. Сила тяжіння приємна, проте Ме-лоді й Айседор не збираються сьогодні працювати на своїй малюковій піраміді. Натомість ми влаштуємо пікнік на верхів’ї будинку. Молодь така зі мною привітна, тому що за два дні в мене день народження. Яка радість!
Понад усе на світі вони люблять дні народження!
Мелоді патрає курку, яку вранці приніс нам раб Віри Бурундук-5 Заппи. Ще раб приніс дві буханки хліба і два літри густого пива. Він на мигах показав, як він нас годує. Він притиснув денця пляшок з пивом собі до сосків, удаючи, ніби має груди, з яких ллється густе пиво.
Ми сміялися. Ми аплодували.
Мелоді підкидає пір’я вгору. Через знижену ґравітацію здається, що вона біла відьма. Кожен щипок її пальців породжує метеликів.