— Чого ти? — запитав Бухтик. — Злякався, чи що?
Барбула не вiдповiдав. Вiн виштовхнув трубки i пожадливо ковтав воду.
— Коли б то лише налякався! — прийшовши нарештi до тями, почав вiн. — Коли б то тiльки це! Я ледве не задихнувся, ось що!
Бухтик став метушливо ритися в суходиху.
— Не може бути, — бурмотiв вiн. — Принцип дiї перевiрено… Зараз дiзнаємося… Напевно, щось трапилося з подачею води… Ага, ось воно що! — I Бухтик помахав перед батьковим носом жмутком водоростей. — Все ясно — це вони забили трубку. Треба встановити фiльтр, та й годi. Такий, як в колодязi дядька Костi.
Барбула взяв жмуток водоростей, пом'яв їх у долонях. Навiть для чогось понюхав.
— Фiльтр, кажеш… А чи не краще набирати до суходиху лише чисту воду?
Бухтик ошелешено витрiщився на батька.
— А й справдi… — вражено видихнув вiн. — Можна брати воду на чистому мiсцi… Та ти, батьку, виявляється, мiг би й сам стати неабияким винахiдником!
— Таке скажеш… — нiяковiючи, усмiхнувся Барбула.
А про себе подумав, що стати винахiдником не так вже й важко. Варто лише зрозумiти, що до чого.
Потаємне бажання
День був тихий i хмарний. Якраз пiдходящий для того, аби старi приятелi могли зустрiтися.
Непосидющий Даваня, як завжди, дзигою крутився на прибережному корчi. Вiн не мiг вiдвести захопленого погляду вiд Барбули. Ще б пак — далеко не кожному доводилось бачити господаря пiдводних глибин, котрий, мов хлопчисько, гасав би по суходолi.
— Оце так-так! — вигукував Даваня. — От дає! Куди моїм зайцям до нього!
Втiшений такою похвалою, Барбула припустив ще швидше.
— А ти чого мовчиш? — повернувся Даваня до Бухтика. — Що нового у санаторiї?
— Та-а… Все гаразд.
— Як там Вiтя, мiй знайомий, поживає? Мабуть, ще й досi вовки сняться? Гай-гай, хотiлося б знову зустрiтися з ним, та все часу не виберу.
— Непогано почуває, — знехотя вiдказав Бухтик.
Даваня пильно подивився на нього.
— Сьогоднi ти якийсь не такий, як завжди, — зауважив вiн. — Щось трапилося, так?
— Поки що нi… Але незабаром трапиться.
— А що саме? — насторожився лiсовик.
— Сергiйка i Олю мами хочуть забрати додому.
Даваня на хвилю замислився. Потому вигукнув:
— Нехай лише спробують! Я їм такого туману в очi напущу — довiку до санаторiю не доберуться!
I Бухтик трохи втiшився.
«А й справдi — чому б не зробити так, як каже Даваня? — подумав вiн. — Мами походять-походять лiсом, та й поїдуть назад. А Сергiйко з Олею залишаться…»
Барбула врештi-решт втомився гасати на березi i з розгону шубовснув у воду.
— Хух, ноги вже не тримають, — задоволено зазначив вiн i запитав у Даванi. — Бачив, який молодецький вигляд я маю в суходиху?
— Та вже ж, бачив, — вiдказав Даваня, з цiкавiстю розглядаючи Бухтикiв винахiд. — Та менi здається, що молодець не стiльки ти, скiльки твiй син. Ач, що вигадав!
I вiн обережно погладив скриньку своєю сухою долонькою.
— Молодець вiн молодець, та ще рано про це балакати, — заперечив Барбула i поплескав Бухтика по плечу. — От коли вiн зробить так, аби я став видимим для дiтей, — о, тодi вiн буде найпершим молодцем у моєму затонi! Пiсля мене, звiсно.
— Знаєш, батьку, я вже втомився вiд твоїх забаганок, — обiзвався Бухтик. — Скiльки можна? Я вже й забув, коли востаннє був у Сергiйка!
— Ти вчора був у нього, — посмiхнувся Даваня. — Я з узлiсся бачив, як ти i Сергiйко ховалися пiд ялиною.
— Бач, вiн втомився! — i собi докинув Барбула. — Бiдна дитина, нiкому її пожалiти! А може, я теж втомився! Вiд чекання. А чи знаєш ти, що менi не менше вiд тебе кортить побувати у тому санаторiї? Може, я теж хотiв би показатися дiтям!
Даваня жваво пiдстрибнув на своєму корчi.
— О, це було б чудово, коли б ти став видимим для них! — палко пiдтримав вiн приятеля. — Тодi б ми з тобою разом заявилися до санаторiю i влаштували б там такий спектакль! Я став би… — Даваня на мить замислився. — О! Я став би вовком, а ти — самим собою. Уявляю, як би дiти нам зрадiли!
— Ще й як зрадiли б! — погодився Барбула, пригадавши, яким красенем вiн був у дзеркалi.
I тут Даванi прийшла в голову така чудова думка, що вiн трохи не звалився з корча.
— Слухайте! — вигукнув вiн. — А раптом ми їм сподобаємося так, що вони попросять нас залишитися назавжди? Може таке бути? Може. От я i думаю: ким би ми захотiли там стати? Я, наприклад, став би лiсничим. А ти, Бухтику?
— Я?..
Бухтик розгубився. Зараз йому дуже кортiло збудувати величезного пiдводного човна, щоб посадити в нього своїх друзiв з санаторiю i показати їм, як чудово в батьковому затонi. А може, краще винайти машину, яка б сама розчищала водоростi? Що ж, непогана думка. Але, мабуть, ще краще сидiти на березi i надувати для своїх друзiв рятiвнi кола. Сиди i надувай. Викупався — i знову надувай. А якщо…