Це була стара місіс Райян. Вона сиділа у своїй старій, вкритій пилюгою машині. Бакстер підійшов до неї.
— Я так і знала,— сказала вона,— я знала, що зустріну когось із Холлі-Коува. Я це передчувала. А ми вже в дорозі з дев'ятої ранку. Біля Уорчестера в нас трапилося щось із гальмами. А я сиджу й гадаю: цікаво, чи місіс Талбот прибрала будинок до нашого приїзду? Минулого року вона хотіла здерти сімдесят п'ять доларів, і я сказала, що більше не буду платити так дорого, отож зовсім не здивуюсь, коли виявиться, що вона повикидала всі мої листи. Так неприємно, розумієте, приїжджати в неприбраний будинок, та хай уже так, ми й самі впораємось. Атож, Клариссо?
Місіс Райян повернулася до молодої жінки, яка сиділа на передньому сидінні.
— Ох, та чого ж це я,— похопилась вона.— Бакстере, ви, здається, не знайомі з Клариссою? Це дружина Боба, Кларисса Райян.
Поки їх знайомили, Бакстер устиг подумати, що такій дівчині не личить сидіти в старому закіптюженому автомобілі — вона варта кращої долі. Ще зовсім юна — десь біля двадцяти п'яти, як здалося Бакстерові. З рудим волоссям, повногруда, з тонкою талією й повільними лінивими рухами, вона здавалася іншої породи, ніж стара Райян і її ширококості й прямодушні дочки. Він проказав про себе віршик:
Але Кларисса не була нечупарою. Її зачіска чудова, оголені до плечей руки білі. Фалмут і метушня, як видно з усього, наганяли на неї сум, а теревені місіс Райян не подобались. Вона закурила.
Ледве в монолозі місіс Райян з'явилася пауза, Бакстер звернувся до невістки.
— Коли приїжджає Боб, місіс Райян?
— Він зовсім не приїде,— відповіла Кларисса.— Він поїхав до Франції. Він...
— Виконує урядове завдання,— перебила місіс Райян-старша, ніби боячись, що невістка не впорається з таким простим повідомленням.— Він повернеться тільки восени. Я теж їду до Європи! Кларисса залишиться сама. Але я певна,— додала вона з притиском,— певна, що Кларисса полюбить наш острів. Бо його ж усі люблять. Я певна, що в неї тут буде багато роботи, певна...
Свисток, який повідомляв про прибуття порона, перебив місіс Райян. Бакстер попрощався й пішов до машини. Автомобілі один за одним в'їхали на порон і попливли через протоку, що відділяла курорт від материка. Бакстер попивав пиво в салоні, спостерігаючи за Клариссою й старою місіс Райян, що сиділи поруч на палубі. Бакстер бачив Клариссу вперше і вирішив, що Боб, певно, одружився з нею цієї зими. Але ніяк не міг зрозуміти — як це така красуня могла потрапити до Райянів? Всі в цій сім'ї пристрасно цікавилися геологією й орнітологією. «Ми всі збожеволіли на каміннях і птахах»,— казали вони, знайомлячись з ким-небудь. Будинок їхній був милі за дві від решти і, як полюбляла казати місіс Райян, «нашвидко збитий зі старого сарая в 1922 році». Вони каталися на яхті, ходили пішки, купалися в час прибою і влаштовували вилазки на острів Каттіхунк і в бухту Торполін. Бо дотримувались культу «здорового тіла», як гадав Бакстер, навіть аж занадто. І дивлячись, як вітер підхопив руде пасмо волосся Кларисси, подумав, що, мабуть, даремно вони залишають її в котеджі саму. Вона сиділа, схрестивши свої стрункі ноги, і, коли порон почав заходити в бухту, звелася й пішла до виходу, назустріч легкому солоному вітерцю, а Бакстер, який їхав на острів без будь-якого задоволення, раптом відчув, що літо й справді настало.
Бакстер добре знав, що коли він почне розпитувати про Клариссу Райян, то треба робити це дуже обережно. Товариство Холлі-Коув вважало його своїм. Він мав приємні манери, приємну зовнішність. Хоч те, що двічі розлучався, вів безтурботне життя, викликало настороженість. Йому вдалося дізнатися, що Кларисса й Боб одружилися в листопаді й що вона родом з Чікаго.
Він гадав зустріти Клариссу на тенісних кортах і пляжах. Її там не було. Кілька разів підходив до пляжу, найближчого до будинку Райянів. Теж дарма. Незабаром одержав від місіс Райян запрошення на чашку чаю. Отож з радістю сів у машину й поїхав. За будинком стояло багато машин друзів і сусідів. Їхні голоси долинали з відчиненого вікна в садок, де вже цвіли троянди місіс Райян.