— Лише тоді, коли він сам мене покличе,— мовив лікар.— А так це буде безглузде гайнування ваших грошей і мого часу.
Коли лікар поїхав, Неллі зайшла до Тоні й спитала, як він себе почуває.
— Так, як і раніш, — сказав Тоні. — Мені дуже сумно. Іноді здається, що ми живемо в картковому будинку. Коли я був маленький, ти складала мені їх, а я дмухав, і вони розвалювались. Наш будинок чудовий, і я його люблю, але мені здається, що й він картковий.
Третій до нього приходив спеціаліст по зміцненню сна. Він приїхав з Нью-Йорка поїздом, а від станції — на таксі. Неллі він здався схожим на слюсаря-водопровідника. В одній руці мав невеликий чемоданчик для речей, а в другій — для інструментів. Коли Неллі запитала його, чи буде боляче Тоні, лікар запевнив, що він лише прикладе до нього кілька електродів, які запишуть температуру ділянок тіла. Неллі показала йому вітальню і хотіла вже провести до Тоні, як він сказав:
— Я, мабуть, трохи посплю. Мені ж доведеться не спати майже всю ніч.
— А більше вам нічого не треба?— спитала Неллі.
— Ні, дякую. Я просто подрімаю.
І лікар причинив двері.
Коли о п'ятій годині він зійшов униз, Неллі запропонувала йому коктейль.
— Дякую,— сказав він.— Я цього не вживаю. Я член товариства непитущих. Не п'ю вже півтора року. О, якби ви побачили мене раніш! Я важив двісті п'ятдесят фунтів, і, певно, більша частина цієї ваги припадала на джін. Спочатку я пристав до непитущих у Грінвіч-Вілледжі. Там мені не сподобалось. Бо вони всі придурки. Тоді перейшов у іншу групу, на Шістдесятих вулицях у Східній частині Нью-Йорка. Оце так група! Наче навмисно підібрані — все великі бізнесмени, адвокати, лікарі й нікогісінько з простолюду. Ми розважаємося тим, що розповідаємо, як кожний з нас почувається, коли перестає пити. А це, щоб ви знали, просто жах! Це все одно, що розказувати про подорож у пекло. Ми всі вже в ньому побували, і тепер кожний розповідає про свої враження. А компанія пречудова! Коли маємо розходитись, то всі разом молимося. Ченці й священики, мабуть, увесь час думають про бога. Прокинуться вранці — перша думка в них про бога, протягом дня все їм нагадує про бога, ну й, звичайно, йдучи спати, вони теж моляться. Точнісінько таке було зі мною, тільки я думав не про бога, а про пляшку. Думав про неї вже зранку, думав цілий день і, лягаючи, тільки про неї і марив. Пляшка була для мене все одно що бог, тобто така ж всюдисуща, як бог. Хмари нагадували мені пляшку, дощ виливався пляшкою, зірки теж блимали пляшкою. Поки не зробився п'яницею, то мені все, бувало, сняться дівчата, а потім тільки й бачив уві сні пляшки. От, кажуть, що сни викликає підсвідомість, наприклад, усе, що пов'язане з сексом, ну, а мені, снилися самі пляшки: то я тримав чарку в руці, а пляшку в другій, то наливав у чарку трохи віскі, зовсім трохи — випивав його, і мені було так добре, наче я починав нове життя. Мені снилися віскі, джін або горілка. Ром ніколи не снився. Бо рому я не любив. Все, бувало, сниться, що дивлюсь комікси по телевізору і дудлю віскі, й так мені легко, немовби спускаюся вниз по гладенькій палиці. А вранці мене знову лихоманить, і я знову починаю думати — де б його випити?
Вечеряючи, спеціаліст з повернення сну намагався пояснити, в чому полягає його професія, але так багато вживав медичних термінів, що ні Неллі, ні Еліот нічого не розуміли. О восьмій він ухопив свого чемодана й, сказавши: «А тепер працювати!»,— зайшов до Тоні та зачинив за собою двері. Вранці прийшов снідати з червоними очима: видно було, що не спав цілу ніч. Нейлз відвіз його на станцію, а в суботу той прислав їм такого листа: «Хворий заснув під впливом гіпнозу о 9 годині 12 хвилин. Температура тіла відповідно знизилась. Спав у позі Фенгона, тобто на животі, зігнувши праву ногу. О 10 годині йому снився сон, який продовжувався дві хвилини й супроводився підвищенням температури, а також розслабленням кардіоваскулярного напруження. О 10 годині 3 хвилини змінив положення на німбовидне, зігнувши ліву ногу в коліні. Наступний сон йому почав снитися о чверть на другу і продовжувався три хвилини. Він викликав збудження, од якого хворий прокинувся, але незабаром прийняв пренатальне положення й знову заснув. Температура тіла без змін. О третій годині десять хвилин повернувся до фенгонівської пози і почав хропти. Хропіння мало як назальний, так і оральний характер і продовжувалось вісім з половиною хвилин...»
Цей звіт займав аж п'ять сторінок машинопису, а в кінці був рахунок на п'ятсот доларів.
IV
Біль і страждання здавалися раніш Нейлзу якоюсь таємничою країною, що лежить поза межами Західної Європи. Ця держава, найшвидше феодальна, має гористий ландшафт, і по ній Нейлзу ніколи не доведеться мандрувати, бо вона не входить до маршрутів його агента по туризму. Час від часу до Нейлза діходили листівки з цієї далекої країни із зображенням пам'ятника Ескулапові на тлі снігових гір. На звороті був приблизно такий текст: «Една живе на одних ліках, їй залишилось мучитися, як запевняють лікарі, тижнів три, але вона була б рада одержати від вас листа». Нейлз посилав жартівливі листи, щоб розважити тих, що вмирають, у далеке місто, де з годинника на міській ратуші вискакували маленькі, горбаті люди, а замість статуй міські парки прикрашали якісь чудернацькі химери, що їх витворила хвора уява художника; палац перетворено на лікарню, а в канаві, що його оточує, під арками мостів течуть криваві ручаї. Нейлз і в гадці не мав тут проїздити, а тому легко уявити собі його жах та здивування, коли одного разу він прокинувся від страшного сну: йому приснилося, немовби він їде в поїзді, а за вікном вагона простягається грізне гірське пасмо з сніговими вершинами, що перетинає ту далеку країну.