Поїзд зупинявся в Тремонт-Пойнтсі, Грін-Айкрсі, Ласкалласі, Мідоуейлі й Клір-Хейвені. Чого це дорога здається така важка? Він же їздив по ній тисячу разів! Чому це віддаль від домівки до служби завдає йому такої муки? У нього з'явилася задуха, долоні змокріли, заболіло в грудях, а темні дощові краплі, здавалось, поціляли в саме серце. Коли поїзд доїхав до Лонгсбрука, Нейлз ухопив свого плаща й, з великим зусиллям пропхавшись поміж тими, що входили, вискочив на платформу. Поїзд поїхав далі, а Нейлз залишився один на приміській платформі о пів на дев'яту ранку.
Від дощу сховався в залі чекання. Йому щодня треба було переходити з однієї атмосфери в іншу, з одного ритму в інший, і мости між цими компонентами мали діяти безвідмовно. Ось ще один з важливих мостів, що сполучав домівку й службу, раптом зруйнувався. А він же так потребував мужності, якої бракувало. І де її взяти? Ні зусиллям волі, ні фізичними вправами її не викличеш. Не виграєш в лотерею, не замовиш поштою. Може, вона просто зійде на тебе як дар божий?
Через п'ятнадцять хвилин мав прибути наступний поїзд, і на платформі почали знову збиратися пасажири. Змусивши себе трохи підбадьоритись, Нейлз теж сів у нього. Та проїхав дві зупинки і знову вийшов. Отак, пересідаючи з поїзда на поїзд, нарешті, з великими труднощами прибув до міста.
Ввечері, наливши чарку віскі, зайшов до Тоні. Сів поруч, як сідав колись, читаючи синові «Острів скарбів».
— Як твоє здоров'я, синку?
— Як і перше.
— Ти вечеряв?
— Так.
— У недільній газеті хтось патякав, що ваше покоління вважає, ніби цивілізація зайшла в безвихідь. Невже й ти гадаєш?
— Ні.
— І хвороба твоя не має з цим нічого спільного?
— Звичайно. Я люблю життя. Просто мене огорнув сум.
— Звичайно, коли розглянешся, то причин для суму досить, особливо у нас, жителів передмістя. Усі нас лають, а чому? Хіба погано, коли хтось грає в гольф чи вирощує квіти? Жити в передмісті дешевше, а крім того, я б загинув, коли б не працював фізично. Чомусь вважають, що між респектабельністю й моральною чистотою повинен існувати якийсь зв'язок. Я цього не бачу. Хіба, наприклад, ти обов'язково чистий, щойно зодягнеш свіжу сорочку? Неподобства бувають з усіма, і коли вони трапляються з людиною, яка розводить квіти, то хіба це означає, що розводити квіти гидко? А ось і приклад: Чарлі Стрінгера минулого року віддали до суду за те, що він поштою розсилає порнографічні листівки. Він же якийсь там видавець і живе з отих брудних малюнків. На Хансен-серклі звів кам'яницю у стилі тюдор і живе там з гарненькою дружиною й трьома дітьми. У нього квітники, дерева, два пуделі. Всі навколо так і ревуть: «Дивіться лишень, яким пишним фасадом він прикриває свої брудні справи!» Але до чого це все? Хіба людині, яка торгує бридотою, і жити в бруді? Звичайно, він негідник, але хіба негідник не може поливати газон і грати в м'яча з своїми дітьми?
Ми дуже багато говоримо про свободу й незалежність. Якби ти захотів визначити наше національне завдання, то навряд чи обминув би ці й подібні слова. Президент тільки те й робить, що говорить про свободу й незалежність, армія і флот тільки те й роблять, що захищають свободу й незалежність, а щонеділі в церкві священик Рейсом дякує богові за нашу свободу й незалежність. Але й ти, і я знаємо, що чорні — ті, що живуть у своїх брудних сірникових коробках уздовж річки,— не мають ні свободи, ні незалежності, не можуть вибрати собі ні роботи, яку бажають, ні житла, де б хотіли мешкати. Чарлі Сімпсон — визначна людина, але й він, і Феліпс Марсден, і з півдюжини інших відомих багатіїв Буллет-Парка заробляють на тому, що торгують з Салазаром, Франко, «Юніон Міньєр» та подібними режимами. Вони дуже часто базікають про свободу й незалежність, а тим часом допомагають грошима, зброєю і експертами тим, хто нищить і свободу й незалежність скрізь, де б вони не були. Я ненавиджу брехню й лицемірство, і не дивно що коли бачиш серед нас цих брехунів, то хоч-не-хоч засумуєш. Та й я сам не маю ні свободи, ні незалежності. Мій одяг, моя їжа, моє особисте життя, ба навіть мої думки значною мірою регламентуються кимсь ізгори. Хоч деколи я радий, коли мені кажуть, як треба поводитись: адже не так легко все вирішувати самому.