— У мене стіл завжди накритий,— казала місіс Хітскап.— Багато місяців я не кличу гостей, але мій чоловік не любив порожнього столу, і я, шануючи його пам'ять, накриваю його завжди... Ненакритий стіл чомусь викликав у нього сум. Раз чи двічі на тиждень я змінюю посуд... У Буллет-Парку чотири церкви. Гадаю, ви вже чули про наш клуб «Гірський струмок»? Там чудове поле для гольфу на вісімнадцять лунок, збудоване за проектом Піта Елісона, чотири спортивні майданчики і басейн для плавання. Ви ж не єврей? Тут, розумієте, відносно цього дуже суворо, Я не маю басейну, і, щиро кажучи, це недобре: коли навколо всі говорять про хлорування води — тобі нічого казати. Я цікавилась, скільки б це коштувало, і мені сказали, що за вісім тисяч можна побудувати в саду басейн. Обійдеться доларів двадцять п'ять у тиждень, та ще з сотню доларів, коли міняти воду. Сусіди, як я вже казала, чудові люди, хоч вам не завадить дещо про них знати. Ось через дорогу живе, наприклад, Гаррі Плутарх. Він може здатися диваком. Але його дружина втекла з Хові Джонсом. Якось уранці вона викликала вантажну машину, забрала всі меблі, залишивши йому тільки стілець, ліжко та папугу, Повернувшись з роботи, Гаррі побачив порожню квартиру. Так і живе з того часу, маючи одного стільця, ліжко й папагу. Може б, ви почитали вечірню газету? З неї теж можна дещо дізнатися...
Хеммер (так звали покупця) ходив за місіс Хітскап з кімнати до кімнати і відчував, що після всіх отих грюкань дверима, зливань води в туалетах у нього зникає інтерес до будинку. Та це ж саме той будинок, якого я шукаю, умовляв себе Хеммер. Він світлий, просторий, зручний — у ньому чудово можна жити. Щоправда, тут витає тінь містера Хітскапа, але чи ж є такі будинки, над якими б не витала тінь попереднього власника?
— Здається, це те, що нам треба,— сказав він.— Завтра я привезу дружину, нехай вирішує.
Після цього Гезард відвіз містера Хеммера на станцію. На залізничних зупинках мало хто звертає увагу на чистоту й порядок. Так і тут: в розбиті шибки дме вітер, циферблат годинника зігнутий, а стрілок зовсім катма. Давно колись архітектор, проектуючи станцію, хотів збудувати таку, яка б відповідала романтичному настроєві мандрівників. Але від того нічого не залишилось, і оббита, напівзруйнована будівля викликала в Хеммера враження післявоєнної руїни. Він розгорнув газету і прочитав: «У четвер, в ресторані „Харвей“ відбувся щорічний банкет клубу „Лізгоу“. Він почався „парадом коханих“ — дружин членів клубу. Після параду місіс Леонард А. Аткінсон танцювала „хулу“ під акомпанемент чоловіка на гавайській гітарі...»
«Клуб „Гірський струмок“ улаштував бал на честь сімнадцяти дівчат-дебютанток...»
«Учора ввечері помер від опіків містер Люїс Гарвіч, коли вибухнула каністра з пальним. Пожежа сталася в його садку на Редберн-секл, 23...»
Містер Хеммер сів на поїзд о сьомій чотирнадцять.
II
Неділя. Вранішня відправа. За два тижні великий піст. Нейлз шепоче молитву і чує, як за вівтарем сюрчить цвіркун, а по даху лопотить дощ. Церковний календар він пов'язує більше з погодою, аніж з одкровеннями чи заповітами святого письма. Так, на св. Павла обов'язково буває хуртовина, на св. Матвія — відлига. Ісус залишає береги Тіру й Сідону наприкінці лижного сезону. До Розп'яття про санчата забувають. На Великдень можна вже ловити форель у річці. День св. Якова і одкровення Іоанна припадають на перші теплі дні літа, коли в повітрі пахнуть троянди, а інколи в церкву з дзижчанням залітає одинока бджілка і потім так само вилітає з неї. Над Зелені святки найчастіше бувають гарячі й засушливі дні, а притчу про доброго самаритянина розповідають тоді, коли в садку лунають уже різкі металічні звуки заморозків. Апостол Павло проповідує про безсмертя духу під шурхіт пожовклого листя в садку. А там уже й святий Андрій, і різдвяний піст, і сніги.
Нейлз завжди був неуважний під час служби в церкві. Ще з дитинства, коли його погляд, бувало, блукав по високих спинках дубових лавок з передніх рядів. При певному освітленні і настрої на них можна було бачити цілі картини. Так, на третій справа було ясно видно вершників Чінгісхана. А ще далі, спереду, на півострові, що обмивався великим озером чи морем, виднівся високий маяк. По той бік проходу на одній лавці билися воїни, а на другій — паслася череда корів. Те, що Нейлз не міг зосередитись на молитві, мало його турбувало. Ніхто від нього не вимагав, щоб, заходячи до церкви, він залишав частину себе за дверима або забував усе, що знав до того. Звичайно він думав під час служби про що-небудь стороннє. Ось і цього зимового ранку подумав про себе, що місіс Тренчем молиться дуже щиро. Місіс Тренчем перейшла недавно з унітарної віри в єпіскопальну і була дуже горда, що так чудово знала всі тонкощі служби, і як справжня прозелітка несла з собою не мир, але меч. Як тільки доносився голос священика із ризниці, вона вставала з колін і голосно та виразно виголошувала «амінь» і «господи, помилуй», неначе намагалася випередити всіх інших. Вона дуже граціозно падала на коліна, «Вірую» і покаянну молитву вимовляла виразно, а в слова «агнець божий» вкладала всю свою душу. Коли ж, бувало, їй вчується суперниця в благочесті (а це хоч і рідко, а траплялося),— то вона відразу ж кілька разів хрестилася, щоб продемонструвати свою щирість у молінні. Перемогти її в цьому було просто неможливо.