Выбрать главу

Неллі не належала до тих жінок, що, не давши чоловікові й поріг переступити, кидаються на нього й пристрасно цілують. Ні, вона — диво. Невеличка, руда, сидить за столом в самих кружевах, пахнучи гвоздикою. Вона член багатьох комітетів, мораль її — зразкова, смак, з яким підбирає букети до обіднього столу, надзвичайний, одне слово, цілком могла б правити за прототип якогось скетча, що його ставили в нічних клубах. Неллі й мистецтвом цікавилась. Оті три картини, що висять у їдальні, — то все її робота. Вона купувала полотно, напнуте на підрамник, геть розмальоване хвилястими синіми лініями, наче геодезична карта. Проміжки між цими лініями пронумеровано, а в інструкції вказано, що цифра 1 — це жовтий колір, 2 — зелений і так далі. Отож вона й могла так легко перетворити полотно на осінній пейзаж у Вермонті або (як ото висить над сервантом) на портрет дочок майора Гіллеспі, копія Гейнсборо. Це було трохи вульгарно, вона й сама розуміла, але ж так хотілося малювати. А оце недавно, щоб Задовольнити свою цікавість, вона стада членом гуртка по вивченню сучасного театру. Їй доручили прорецензувати нову п'єсу, що її грали в Грінвіч-Вілледж. Неллі планувала піти в театр з подругою, але та захворіла, і довелося йти самій.

П'єсу грали в мансарді, і глядачів було небагато. Дихати нічим. Коли догравали першу дію, один з акторів скинув черевики, сорочку, штани, а потім, повернувшись спиною до глядачів, і труси. Неллі не вірила своїм очам. Коли б вона на знак протесту пішла з театру, як це неодмінно зробила б її мати, то вважалося б, що вона не розуміє сучасності. А вона ж намагалась бути такою сучасною жінкою і гадала, що потрібно приймати світ таким, як він є. Актор тим часом повернувся лицем до публіки і почав позіхати й потягатися. Так точнісінько могло б бути і в житті, але в душі Неллі вибухнула ціла буря суперечливих почувань, аж долоні спітніли. Сцену майже затемнили, і закінчили п'єсу вже одягнені актори, хоч у душі Неллі ніби щось надірвалось. Вона вийшла з театру на свіже, сповнене озоном після дощу, повітря. Йдучи до автобусної зупинки, перетинала Вашінгтон-сквер і бачила, як студенти кружляли навколо фонтана з транспарантами, що на них було написано всілякі лайки. Може, вона збожеволіла? Неллі подивилась на демонстрантів, поки вони не зникли за рогом. На останньому транспаранті прочитала слова «лайно». Її аж занудило.

Вона сіла в автобус і оглянулася навкруги, бо хотіла зустріти кого-небудь із свого оточення; з сумом придивлялася до всіх, щоб помітити звичайну жінку дружину, матір, одне слово, одну з тих, хто радо показує гостям своє житло, садок, чудові букети на столах, демонструє своє вміння в куховарстві. Спереду сиділи два хлопці і сміялись. Один з них поцілував другого у вухо. Чи не вдарити їх ручкою від парасольки? На наступній зупинці в автобус сіла саме така жінка, яку шукала Неллі. Вона сіла поруч. Неллі посміхнулась, та в свою чергу і втомлено заговорила: «Мені потрібний англійський ситець, добрий англійський ситець. Увесь Нью-Йорк обійшла, а ніде його немає. Усі мої меблі англійські, будинок теж в англійському стилі, отож смугастий репс не підходить до мого інтер'єра. А мені його скрізь пропонують, отой репс... Гадаю, що десь у Нью-Йорку продають і ситець, але я не знаю де. Всі меблі в мене Оббиті прекрасним ситцем, хоч він уже витерся... Уявляєте, волошки на голубому фоні. Та ось у мене й зразок». І, розкривши сумку, дістала шматочок тканини.

Слухаючи базікання сусідки про оте ганчір'я, Неллі не могла забути слів, що їх прочитала на транспарантах: вони врізались їй у пам'ять вогненними літерами. Не могла забути й актора, що виступав перед глядачами голий-голісінький. Здавалось, усе, в що вірила, чим жила до цього дня, втратила назавжди. Сусідка тим часом почала розписувати свої меблі, викликавши у Неллі не тільки нудьгу, але й роздратування. Яке жалюгідне життя, обмежене килимами й меблями, до того забита лахміттям свідомість, що для неї добро — в ситці, а зло — в репсі! Все це здавалося Неллі ще більш гидким, ніж оті педерасти, що прилюдно цілувалися, або студенти зі своїми гидкими лозунгами. Сексуальні зміни, що їх раптом вона помітила, порушили її спокій, збили з пантелику; одночасно була переконана, що вороття до зручних інтер'єрів та букетів на столах більше не буде. До вокзалу йшла пішки під дощем, і по дорозі їй, як на зло, часто зустрічалися газетні кіоски, в яких продавали фотографії голих чоловіків. Та ось вона сіла в потрібний поїзд і їде додому. Через якусь годину зачиняться двері за цим дощовим днем, який завдав їй стільки болю. Вона знову стане сама собою, Неллі Нейлз, дружиною Еліота Нейлза, чесною, розумною, цнотливою і так далі — місіс Еліот Нейлз. Але коли її душевний спокій залежить від зачинених дверей, то чого він тоді вартий, отой спокій? Що далі їхала вона поїздом, то дужче заспокоювалась. А коли вийшла на тому місці, де залишила свою машину, то й зовсім заспокоїлась. Ось і будинок на пагорбі. Вона відчиняє вхідні двері й чує, що куховарка маринує гриби.