Після телефонної розмови, відчинивши на стук двері, вона побачила альпійські фіалки і темночервоний персидський бузок; корзину квітів приніс шофер.
Квіти не здивували дівчину. В її стані щасливого піднесення вони були цілком природними. Маша прийняла їх як належне, поставила у себе в кімнаті, швидко накинула шубку, наділа в'язаного капелюшка і, захлопнувши двері квартири, вийшла.
Завжди, викликаючи ліфт до себе на дев'ятнадцятий поверх, вона згадувала приказку: «Стань переді мною, як лист перед травою». І справді ліфт вмить злітав і завмирав перед нею, мов у казці. Та сьогодні він піднімається нестерпно повільно. Дівчина чує, як, пробігаючи поверхи, клацають його контакти, і здається їй, що чеканню не буде кінця.
Нарешті! Серце на мить завмирає. Маша провалюється вниз, і ось вона вже у вестибюлі. Вийшовши на вулицю, щоб трохи заспокоїтись, вона навмисне уповільнює крок. Побачивши Машу ще здаля, Роггльс іде назустріч, допомагає сісти в машину і дбайливо поправляє пальто. Вдихаючи тонкий запах його незнайомих духів, дівчина здивовано розглядає золотий перстень-печатку на його пальці — перстень на чоловічій руці!
На дорозі тонкий льодок, слизько. Їхня машина повільно рухається по набережній.
Машенька крадькома кидає погляд на Патріка, на його мужнє, сильне обличчя і думає: «Ось вони їдуть з ним у машині, удвох. Він сидить поруч з нею, вона відчуває тепло його рук і вдячна йому за щастя, яке він їй приносить вже однією своєю присутністю. Але ж вона нічого не знає про нього. Хто він? Де його сім'я? Мати від нього відреклася, а можливо…» Від думки, що спадає їй, Маша вся зіщулюється і випростує свою руку. Вона уважно дивиться на нього і не вірить. «Ні, — думає вона, — він не став би так жорстоко жартувати зі мною, у нього хороші чесні очі. Людина з такими очима не може ні брехати, ні лукавити».
Заспокоєна цими доводами, вона сама кладе руку на його долоню. Злякавшись своєї сміливості, заплющує очі і відкидається на спинку сидіння. Дівчина відчуває на своїй шиї його гарячий сухий подих, він цілує її, і Маша, піддаючись раптовому рішенню, просить шофера зупинити машину, далі вони підуть пішки.
Роггльс підкоряється її бажанню і доручає шоферові о першій годині дня подати машину до будинку університету.
Набережна Москва-ріки. Перед ними величний міст Окружної залізниці. Потепліло. Місто застелене пеленою туману, і лише кріпосні стіни і вежі Новодівичого монастиря ясно видно за рікою.
— Я з татом була в цьому монастирі, — сказала дівчина. — Дивіться, стіни цієї колись грізної фортеці захищали з півдня Москву. А он там на вежах стояли гармати, відлиті тульськими зброярами. Отам, бачите, п'ятиглавий Смоленський собор. Дзвіниця у шість «восьмериків». Вона здається невагомою, це ажурні наличники з білого каменю роблять її такою легкою. І різьблені башти з вікнами півнячих гребінців, вони мов казкові! Красиво, правда?! Тут все справжнє російське! «Там руський дух… там Руссю пахне!» згадує вона Пушкіна.
Роггльс дивиться на древні стіни фортеці, але в очах його немає живого інтересу, його серцю нічого не говорять оці стіни, споруджені в пам'ять приєднання Смоленська. Він, можливо, бачив зараз кам'яне громаддя «Марсонвіль бенк білдінга» і виблискуючу бронзу Меркурія та Марса на пірсі величезної гавані, аркади ажурного мосту через повноводу Саговар і сліпучі вогні реклам на Марсонвіль-авеню, можливо, він чув гуркіт надземних залізниць і протяжні гудки океанських лайнерів, можливо, думав зараз про те, чого його занесло в цю далеку і незрозумілу країну…
— Правда, красиво? — ще раз спитала дівчина.
Роггльс здригнувся від несподіванки, посміхнувся Маші, взяв її під руку і повів угору по набережній, туди, де легким силуетом височіла будівля Палацу науки.
Вони довго стояли на найвищій частині набережної, біля мармурової балюстради. Ліворуч в імлі вгадувалось місто, прямо перед ними були ажурні зльоти лижного трампліна, праворуч — велична і в той же час легка споруда університету.
На заклик комсомолу тут, на цьому майданчику, під час канікул працювала і Маша. Свідомість того, що й її частка праці є в цій грандіозній будові, сповнювала її хорошим почуттям гордості, справжнім почуттям хазяйки. Вона і майданчик оглянула як хазяйка, прикинувши в думці, що добре було б висадити тут ще саджанці, а отам, біля балюстради, слід поставити урни для сміття: погано, що недокурки кидають просто з обриву вниз.