Выбрать главу

— А Едмонсон? — запитав полковник.

— Едмонсон зарекомендував себе, як «джентльмен пера». Це досвідчений журналіст, з доброю репутацією. У Едмонсона велика сім'я, він завжди бідує, але не йде на угоду з своєю совістю. Його поява у Москві як кореспондента «Марсонвіль Стар» здивувала всіх. Тут або газета міняє політичний курс, або Едмонсон під старість пустив в оборот свій основний капітал — совість.

Погладжуючи підборіддя великим і вказівним пальцями, що в нього завжди було ознакою роздумів, Каширін сказав:

— Один крупний буржуазний видавець свого часу говорив: «… Власник газети — наймач. Він вимагає, щоб найнятий ним писав те, у що наймач вірить сам або хоче, щоб повірили його читачі». От і подумай, Степане Федоровичу, — переходячи на ти, з усмішкою додав Каширін, — у що вірить пан Едмонсон. У всякому разі, Лавров має рацію — цей журналіст поводиться досить розв'язно.

Пролунав настирливий телефонний дзвінок. Полковник узяв трубку. По скупих і точних відповідях полковника Нікітін зрозумів — дзвонить генерал.

Обпікаючи пальці сигаретою, крізь сизий димок, що ліниво здіймався до стелі, Нікітін мовчки стежив за Каширіним. Вони були знайомі давно. Понад десяток років працювали разом, і кожна нова зморшка на обличчі його вчителя і друга завдавала йому прикрощів. Ось і волосся на голові Сергія Васильовича порідшало, від чого лоб здавався ще вищим і крупнішим, його великі сірі очі, то пронизливо холодні, то сповнені якоїсь особливої задушевної теплоти, ще були молоді, і ише глибокі зморшки на лобі і переніссі виказували його роки. Крупний ніс з побілілою горбинкою, невеликий, як для чоловіка, рот з трохи випнутою нижньою губою доповнювали його портрет. Каширін був високий на зріст, по-юнацькому тонкий і стрункий.

Закінчивши телефонну розмову, полковник сказав:

— Квапить Микола Володимирович. Воно й зрозуміло: час не жде. Що скажете, майор Нікітін? — знову переходячи на офіційний тон, запитав Каширін.

— Думаю, Сергію Васильовичу, що тепер район місця перебування автора цієї криптограми визначено. Це завод триста шістдесят сім. При першій же передачі станцію запеленгують, у цьому немає сумніву.

Зайшов капітан Гаєв і доповів:

— Томик Маяковського справді виявився ключем коду радіограми. Ось її дешифровка.

Взявши у Гаєва дешифровку, полковник відпустив капітана, проглянув телеграму і мовчки підсунув її майорові.

Нікітін прочитав:

«Прошу передати, коли з'явиться своя людина. За день виробництво сталі до тисячі тонн. Вузол відправив за добу шістдесят одну пару поїздів».

— Їдьте, Степане Федоровичу, в Міністерство шляхів сполучення, — розпорядився полковник, — і виясніть точно: який залізничний вузол Уралу відправляє шістдесят одну пару поїздів за добу?

Телефонний дзвінок наздогнав Нікітіна біля дверей. Полковник зняв трубку і відповівши: «Майор Нікітін тут, в кабінеті», зробив йому знак затриматись.

Нікітін повільно повернувся до столу і став, чекаючи, поки полковник не закінчив розмову. Односкладові відповіді Каширіна не давали змоги зрозуміти зміст розмови, але Нікітін бачив, що полковник глибоко зацікавлений. Поклавши трубку на важіль апарата, полковник наказав:

— Поїздку відкласти. Потрібні нам відомості у Міністерстві шляхів сполучення візьме Гаєв. Щождо вас, майор Нікітін, то вам доручається інше завдання: три дні тому при дуже дивних обставинах зник Мехія Гонзалес, комерційний представник торговельної фірми Гондурас Фрут компані. Єдина людина, з ким зустрічався у Москві Мехія Гонзалес, був Уільям Едмонсон, спеціальний кореспондент «Марсонвіль Стар». Едмонсон живе в «Метрополі» і, за твердженням чергового адміністратора, вже четверту добу відсутній. Ось вам, Нікітін, задача на рівняння з двома невідомими.

11

ТАКСІ ЕЖ 13-13

Гонзалес жив у готелі «Національ». Уважний огляд речей комерсанта не дав ніяких результатів. Зі слів працівників готелю виявилися такі обставини: в день приїзду Гонзалеса у нього обідав літній чоловік в окулярах, одягнений у світлий спортивний костюм. Пообідавши, вони вийшли з готелю разом. У руках гостя бум пакунок, загорнутий у сірий папір. Повернувся комерсант пізно: Кілька днів не виходив з номера. Снідав, обідав і вечеряв комерсант у себе в номері, викликаючи метрдотеля по телефону, бо, не володіючи російською мовою, не міг порозумітися з офіціантом. Третього числа ввечері, приблизно о шостій-сьомій годині, Мехія Гонзалес, попередивши чергового, що він їде на полювання і повернеться тільки під кінець завтрашнього дня, спустився вниз. Швейцар біля вхідних дверей на прохання комерсанта викликав таксі.