— Ти що, Миколо Олексійовичу, очманів?! Мова йде про життя людини, а ти «утриматись»! — обурено сказав Нікітін і додав: — Ти Сергієві Васильовичу про погоду не дуже-то, сам розумієш. Прошу тебе, занеси сьогодні до мене на квартиру цю записку для Ксені.
Гаєв узяв лист і, обережно згорнувши його, поклав кишеню. Ввійшов полковник.
— Товаришу полковник, літак готовий до вильоту.
— Миколо!.. — тихо сказав Нікітін.
— Ну? В чому справа? — почувши, запитав полковник.
— Погода нелітна, товаришу полковник, — твердо закінчив Гаєв.
— Дурниці, товаришу полковник.
— Вас не питають, товаришу майор! — відрізав полковник і, повернувшись до капітана, наказав: — З'єднайте мене з диспетчером аеропорту.
Взявши у капітана Гаєва трубку, полковник вислухав метеозведення і попросив до телефону пілота. Мабуть, у диспетчерській льотчика не було. Полковник довго тримав трубку телефону, поки не почув:
— Льотчик, старший лейтенант Стеценко слухає!
— Як погода, товаришу старший лейтенант? Летіти не боїтесь? — запитав Каширін.
— Погода бадьора, товаришу полковник, техніка в порядку! Доводилось літати і в гіршу! — відповів пілот.
— Добре. Готуйтесь до вильоту, — закінчив Каширін і, поклавши трубку, спитав: — Ксеню попередив?
— Попередив. Дозвольте йти, товаришу полковник?
— Іди. З Південноуральського аеродрому подзвониш мені додому, — м'яко сказав полковник і провів Нікітіна до дверей.
Рівно о першій юдині ночі кілька чоловік під'їхало на машині до готелю. Піднявшись на третій поверх, вони разом з черговим по поверху підійшли до номера, де жив Роггльс. Відімкнувши двері ключем чергового адміністратора, вони ввійшли в кімнату. Роггльса не було. Безладдя свідчило про поспішну втечу.
В той же час з боку Першої просіки під'їхала машина і зупинилася за сотню метрів від дачі Роггльса. Відчинивши хвіртку, озброєні люди, обережно ступаючи, підійшли і оточили будинок. Ключ лежав на звичайному місці, за наличником дверей, але на дачі нікого не було.
Полковник Каширін не спав. У теплій домашній куртці він сидів у кріслі і, сьорбаючи чай, перегортав томик Лермонтова. За вікном розгулялася негода. Пориви сильного вітру хитали раму вікна. Зовні спокійний, але весь напружений, Каширін нетерпляче чекав телефонного дзвінка з Південноуральська — повідомлення про прибуття літака.
Було п'ять хвилин на четверту, коли пролунав різкий дзвінок. Полковник узяв трубку. Говорили з Управління.
— Товаришу полковник, о другій годині п'ятдесят шість хвилин одержано телеграму з Калініна.
— Пришліть мені, — наказав полковник і поклав трубку. Знову настала гнітюча, тривожна тиша. Лунко пробив годинник, дзвін його жалібно одізвався у призовому кришталевому кубку, який стояв на столі, і затих.
Нарешті знову пролунав телефонний дзвінок. У трубці ледве чулося:
— Прибув, товаришу полковник, благополучно!
— Будь обережний, Степане! — відповів Каширін і поклав трубку. Своїм гострим слухом він почув, як легко, майже безшумно, до будинку під'їхала машина і хлопнули дверці. Він пішов у прихожу, відчинив двері і разом з офіцером зв'язку ввійшов у кабінет.
Телеграма була лаконічна:
«ПЕРЕБУВАЮ ЛЕНІНГРАДСЬКОМУ ЕКСПРЕСІ крпк ЧЕКАЮ ВКАЗІВОК ПОШТОВЕ ВІДДІЛЕННЯ ВОКЗАЛУ крпк».
Полковник сів за стіл і написав відповідь:
«СУПРОВОДЖУЙТЕ крик ПІДТРИМУЙТЕ ЗВ'ЯЗОК крпк ВЖИВАЙТЕ ЗАХОДІВ ЛИШЕ КРАЙНЬОМУ ВИПАДКУ крпк».
— Відішліть негайно!
— Дозвольте йти?
— Ідіть!
Зачинивши двері за офіцером зв'язку, полковник погасив лампу на столі в кабінеті і пройшов у спальню. Здається, можна було відпочити, але… рішуче і настирливо знову задзвонив телефон.
Узявши трубку, Каширін з подивом почув схвильований голос:
— З вами говорить полковник Крилов. Не знаю, може й не слід було турбувати вас у такий пізній час, але мені здається, що це дуже важливо…
— Що трапилося? — проймаючись хвилюванням Крилова, запитав полковник.
— О десятій годині вечора на дочку було зроблено замах з метою пограбування…
— Що з нею?
— Небезпеки для життя немає.
— Вона притомна?
— Так. Я говорю від Скліфосовського.
— Добре, я зараз приїду, — сказав полковник і, подзвонивши в гараж, викликав машину.
28
ХІД «КОНЕМ»
Коли полковник Каширін приїхав в інститут імені Скліфосовського, він уже не застав Крилова, а Машенька заснула.