Гаєв попрямував до підполковника Ернескаса. За годину до прибуття ленінградського потягу Каширін подзвонив додому Ернескасу, тому в такий ранній час Гаєв застав підполковника на місці. А через півгодини, на м'якому сидіння дрезини, стомлений напругою цієї ночі, Гаєв задрімав. Посилаючи в туман тривожні звуки сирени, автодрезина швидко відносила його на південний захід, до північного берега Ризької затоки, у Віртсу.
Коли автодрезину подали на запасні шляхи і, маневруючи, вона загуркала на стрілках, Гаєв прокинувся. Тригодинний сон освіжив його. Подивившись на годинник, він запитав водія:
— Ми їхали три години десять хвилин?
— Точно, — відповів водій.
— А скільки треба часу, щоб проїхати у Віртсу на автомашині?
— При такому тумані годин п'ять, не менше.
«Якщо припустити, що Роггльс виїхав з Талліна на годину раніше, то і тоді ми випередили його хвилин на сорок», — подумав Гаєв і відправився в невеликий ресторан на набережній, де Ернескас рекомендував йому поснідати.
Сидячи в далекому кутку ресторану, за величезною діжею олеандра, і спостерігаючи людей, що входять в зал, Гаєв снідав.
«Прямий і зручний потяг на Таллін йшов з Москви в десять сорок ранку. З прибуттям цього поїзда був узгоджений розпис руху вузькоколійки на Віртсу, — міркував Гаєв. — Чому ж Роггльс вирішив не чекати ранку, а виїхав експресом на Ленінград? Виходить, ми десь помилилися. Роггльс довідався про свій провал і вирішив тікати, не чекаючи ранку. Роггльс не схожий на людину, що роздумує над своїм маршрутом, він чудово знає мету, до якої прагне. Віртсу — маленьке місто, де всі знають одне одного і кожна нова людина викликає цікавість. Чого Роггльс так поспішає у Віртсу? Ясно, що він пробирається на захід.
Якщо це так, то який його дальший шлях? На пороні через Суур-Вяйн на острів Муху, потім автомобілем по дамбі на острів Саарема і…»
Перервавши свої міркування, Гаєв розплатився, вийшов з ресторану і пішов до набережної.
Порон на Муху вже відійшов, його рух був зв'язаний з прибуттям поїзда вузькоколійки.
«Розуміється, Роггльс, не діждавшись у Талліні ранку, щоб виїхати вузькоколійкою у Віртсу, не чекатиме наступного порона на Муху». Зробивши такий висновок, Гаєв пішов розшукувати хазяїна рибальського бота, що стояв на причалі біля помосту набережної.
Це був бухгалтер з рибальського колгоспу острова Муху. Гаєв знайшов його в тому самому ресторанчику, де недавно снідав сам. Бухгалтер приїжджав у банк оформляти грошові документи і поспішав до дванадцяти годин повернутись у колгосп.
Роздумувати було ніколи. Якщо його розрахунки правильні — не біда, що він опиниться на острові раніше за Роггльса. Прийнявши це рішення, капітан дав телеграму полковникові Каширіну і поспішив на берег.
Плавання було недовгим, і Гаєв зійшов на берег Муху, найменшого острівка Моонзундського архіпелагу. Автобус після прибуття порона відійшов. На Саарема можна було потрапити або в допотопній машині «Лавро-Клемер», або на дрожках, в які була запряжена дистрофічна ряба конячина. Цей вид транспорту був продуктом приватнокапіталістичної ініціативи двох заповзятливих островитян.
Віддаючи перевагу автомобілеві, Гаєв домовився з шофером, одвів машину за гостроверхі будиночки і, запасаючись терпінням, приготувався чекати.
Чекати довелося довго, але коли його вже починали брати сумніви, в напрямку на Саарема до дамби виїхав грузовик, навантажений порожніми бочками. Поруч з водієм сидів Роггльс.
Виждавши деякий час, Гаєв дав знак шоферові, і вони виїхали за грузовиком, який мчав дуже швидко. Старенький «Лавро-Клемер» ледве встигав. Чхаючи і кашляючи, нещадно димлячи, загрожуючи на кожному повороті розвалитися, автомобіль відставав од грузовика все більше й більше і, нарешті, вони перестали його бачити.
Доводилося зупинятись біля населених пунктів, розпитувати і, тільки переконавшись у тому, що вони йдуть по сліду грузовика, продовжувати цю рисковану гонитву в тумані.
Біля Кінгісеппа вони наздогнали грузовик, — але Роггльса в кабіні уже не було. Проїхавши до готелю, Гаєв розплатився з шофером і взяв собі номер.
У тумані, який з усіх боків окутав місто, розшукувати Роггльса було б щонайменше безглуздо. Наміри Роггльса були ясні, і Гаєву не лишалось нічого іншого, як повідомити про це прикордонників Саарема.
Тим часом Роггльс вийшов на берег і вздовж земляного валу, який оточував старий замок, дрібноліссям пройшов у напрямку до мису і зупинився біля маленького будиночка, складеного з сірого вапняку і вкритого побурілим очеретом. З будинку вийшов високий парубок у зюйдвестці, теплому бушлаті і високих чоботях. Побачивши Роггльса, парубок вичікуюче зупинився.