По запаху Роггльс зрозумів, що вони на території рибного заводу. Ліворуч і праворуч від них тягнулися довгі прямокутні цехи, склад порожніх бочок під брезентовим тентом, бункер для приймання свіжої риби. Вони йшли вперед, притримуючись підвісної канатної дороги, що вела від бункера до причалів.
Біля самих причалів висока металева опора, немов щогла високовольтної лінії, несла трос, по якому у вагонетці подавалася жива риба від причалів у обробні цехи заводу. Порожня вагонетка завмерла біля електричного підйомника. На всій території заводу не було ні душі,
— Сторож тільки на прохідній, — пояснив Сякка.
Біля причалів, брязкаючи ланцюгами, погойдувався моторний і парусний флот заводу. Безпомилково знайшовши потрібне судно, старик вийняв ключ, одімкнув ланцюг і з спритністю мавпи стрибнув на ніс.
Притримуючи принесеним веслом ботик біля причалу, Сякка почекай, поки Роггльс не стрибнув у судно, потім одштовхнувся від помосту, і бот легко сковзнув у море.
Вправно маневруючи, обходячи лайди і прибережні валуни, то підгрібаючи кормовим веслом, то впираючись ним у дно, старик швидко і точно вів бот на чисту воду.
Погода була непривітна. Сірі гребені хвиль бігли у відкрите море, обганяючи бот. Холодний різкий вітер дув з острова.
Старий кинув на ніс ботика свою зюйдвестку. Вітер безборонно куйовдив його довге сиве волосся. Сякка потрапив у свою стихію. Він був збуджений і щасливий.
Вийшовши на відкриту воду, Сякка поклав кормове весло і, вдивляючись у темряву, довго прислухався. Потім з незвичайною для своїх років спритністю встановив і підняв старий косий парус. Ботик нахилився і швидко пішов на захід.
— Найшвидша посудина на всьому острові! — з гордістю сказав Сякка. — Цей ботик я збудував багато років тому і назвав його «Ельза», так звали мою жінку. — Старий посміхнувся. — Тепер вони зафарбували його стару назву і написали «Зоря». Це артільники з «Уус елу»! Мій хлопчисько теж доклав до цього рук.
Вітер дужчав, хвилі ставали більші. Сильно нахилившись, ботик швидко мчав на захід.
Раптом яскраво спалахнуло світло прожектора, розрізавши, мов ножем, темряву ночі. За першим прожектором спалахнув другий, третій, одночасно почувся рокіт моторів, і катери прикордонної охорони, намацавши прожекторами бот, помчали вперед. У перехресних променях прожекторів парус тріпотів, мов крило метелика, який б'ється об скло електричної лампи.
Сякка різко змінив курс. Парус захлопав і обвис. Бот втратив швидкість і почав повільно відходити на схід. Рокіт моторів з кожною хвилиною наближався. Втікачів могла врятувати лише обмілина, непрохідна для катерів з глибокою посадкою.
— Ей! Парусний бот! Наказую спустити парус! — почули вони застережливий оклик.
Схопивши кормове весло, старик, веслуючи, намагався прискорити рух судна. Але держати бот проти вітру, працюючи веслом, було не під силу навіть йому.
Клинок трасуючих куль зрізав верхівку щогли. Парус упав, накривши собою Роггльса, і судно втратило хід. В ту ж мить старик намацав рятівну обмілину. Відштовхуючись кормовим веслом, нещадно лаючись, він, обминаючи лайди, впевнено повів ботик до берега.
Коли вони були вже біля причалів, знову пролунала кулеметна черга. Сякка скрикнув і впав на корму. Підхопивши кормове весло, Роггльс відштовхнувся од обмілини і почув, як ніс ботика вдарився об причал. Роггльс стрибнув на поміст і простягнув руку старому. Сякка грудьми ліг на причал і, стогнучи, перевалився на спину. На території заводу спалахнули ліхтарі. Вони були оточені, а старик не міг іти.
«Залишити його тут, щоб він попав у руки прикордонників і виказав мене? Ні!» вирішив Роггльс і, вдаривши старика рукояткою пістолета в висок, скинув його з помосту в море.
Тікати через двір було небезпечно, вся освітлена частина двору, мабуть, прострілювалась. На втечу берегом він не наважувався, не знаючи, чи далеко тягнеться обгороджена територія заводу. Погляд Роггльса впав на опору підвісної дороги. Він підбіг до металевої опори і почав підніматися по вузькій залізній драбині. Звідси він добре бачив увесь двір і цехи заводу: прикордонники цепом посувалися вперед, охоплюючи півколом причали.
Добравшись до вершини, Роггльс схопився за трос, підтягнувся і стрибнув у вагонетку, його обдало запахом риби. Стінки вагонетки були мокрі і слизькі. Але тут, якщо тільки його не помітили, небезпека йому не загрожувала.
Знову спалахнули прожектори, освітивши берег, причали і підвісну дорогу. Роггльс притулився до борту вагонетки. Цьому хлюсту, який вживав тільки французьку косметику, стійкий запах салаки у вагонетці здавався тепер божественним нектаром. Він був жалюгідний і в той же час страшний, як усякий загнаний звір.