Нікітін кинувся за ним, але, посковзнувшись на камені, відчув гострий біль у нозі. В крижаній воді біль миттю вщух, та переслідувати Балта він більше не міг.
— Стій! Стрілятиму! — крикнув він Балту, який швидко віддалявся.
Ворог зупинився, обернувся до нього, вийняв пістолет і, не цілячись, вистрілив. Нікітін не побачив спалаху пострілу і не почув звуку. Куля, вдарившись об камінь, з свистом відлетіла до річки. Прицілившись у чіткий на фоні зоряного неба силует ворога, Нікітін уже хотів натиснути спуск, як раптом побачив, що за спиною Балта з'явився Ржанов.
Під дулом пістолета, приставленого до його спини, ворог, випустивши зброю, підняв руки і повільно пішов уперед на Нікітіна.
— Ви можете підвестись?.. — запитав Ржанов.
— Спробую… — промовив майор, але перше ж зусилля викликало такий біль, що Нікітін відмовився від будь-якої спроби підвестись.
— Доведеться вам, товаришу майор, почекати. Люди підполковника Гаспар'яна ідуть по моїй лижні, я їх випередив хвилин на десять.
Ржанов примусив ворога повернути назад і швидко повів його вгору, стежкою, якої Нікітін раніше не помітив.
На зоряному небі показався вищерблений місяць. Переборюючи сильний біль у нозі, Нікітін ледве добрався до місця сутички Ржанова з Балтом і підібрав пістолет ворога. Це був безшумний пістолет останньої моделі.
32
ЙОГО СПРАВЖНЄ ОБЛИЧЧЯ
Заплутана «Справа про вбивство у Глухівському лісі» була розплутана. Тепер цю справу вів слідчий Зубов.
Перший день слідства розпочався, як і завжди, з попереднього допиту. Рівно в призначений чає з'явився полковник Каширін, майже слідом за ним, важко спираючись на палицю, прийшов і майор Нікітін. З часу його сутички з ворогом на березі Сакмари минуло трохи більше за добу, хвора нога ще давала себе знати. Нікітін витягнув ногу, підклавши під кісточку палицю, і взяв цигарку.
— Почнемо, товаришу полковник? — спитав Зубов.
— Почнемо, — згодився Каширін.
Підполковник подзвонив, і конвоїр увів Балта.
— Сідайте, — сказав слідчий.
Балт спідлоба оглянув кімнату, присутніх тут людей і, побачивши Нікітіна, принижено посміхнувся.
— Ваше прізвище? — спитав Зубов.
Слідство розпочалося з паузи, Балт опинився в скрутному становищі.
— Ампулою ви не скористалися. Треба думати, що ви не захотіли при допомозі отрути втекти від слідства, чого ж ви мовчите?
— Що я, самурай? — зухвало відповів Балт.
— Ну? Я чекаю відповіді, — наполягав Зубов.
— Моє прізвище Буш. Магнус Буш. А що я матиму, якщо повідомлю деякі дані про діяльність Марсонвільського інституту ґрунтознавства?
Ледве переборюючи гидливість, слідчий сказав:
— Питаю тут я. Зрозуміло? Де ви народились?
— У Ризі, в тисяча дев'ятсот дев'ятнадцятому році.
— Де ви вивчали російську мову?
— Моїм гувернером був колишній член Державної думи Корякін, у сімнадцятому році він емігрував із Петербурга. Я здобув прекрасне виховання.
— Ви його прекрасно використали, — іронічно зауважив Зубов. — Розкажіть слідству про те, як ви опинилися по той бік океану.
— Коли в сороковому році Прибалтика стала радянською, ми емігрували. Мій батько, Юліус Буш, людина багата, але гроші свої він вклав у нерухоме майно, яке націоналізувала Радянська влада. Ми лишилися без коштів, і я вступив у закритий коледж, після закінчення якого мені обіцяли добрі гроші.
— Що це був за коледж? — уточнив Зубов.
— Марсонвільський закритий коледж. Ми проходили посилену спортивну підготовку, крім того, я навчався за програмою механічного інституту…
— Крім того, ви вивчали тайнопис, отруювання, шифровку, радіосправу і диверсію, — доповнив Зубов.
Буш мовчав.
— Ну? Чого ж ви замовкли? З Лассардом ви познайомились у цьому коледжі? Чи в іншому?
— З яким це Лассардом? — здивувався Буш.
— З Рандольфом Лассардом — Патріком Роггльсом — Мануелем Крус Ф'єрро — Петром Роговим. Ви його знаєте ще під кличкою Дайс, — уточнив Зубов.