Після паузи, стримуючись, Зубов сказав:
— Ви не дипломатична особа, отже, на вас не поширюється право екстериторіальності. Ви вчинили у нашій країні злочин і відповідатимете за законами нашої країни.
— Цікаво, — з посмішкою сказав Лассард. — На батьківщині мене вважають червоним, мені загрожують розслідуванням і судом, а в Радянській країні мені говорять, що я…
— Все це розслідування не що інше, як камуфляж, — обірвав його Зубов. — Сідайте і відповідайте на запитання слідства.
Лассард сів і з почуттям байдужості до того, що відбувалося, почав демонстративно чистити нігті.
— Ваше ім'я, прізвище, професія? — спитав Зубов.
— Патрік Роггльс. Журналіст. Спеціальний кореспондент агентства Марсонвіль Ньюс Сервіс, — відповів він, займаючись манікюром.
— А справжнє прізвище?
— Я Патрік Роггльс, автор книги «Зрадники нації», яка мала успіх у радянського читача.
— Про цей рукопис Томпсона, переданий вам Чарлзом Інгольсом, ми поговоримо пізніше.
Лассард, підвівши здивований погляд, одразу ж знову оволодів собою.
— Ваше справжнє ім'я, прізвище і професія? — наполягав Зубов.
— Я Патрік Роггльс, журналіст, — відповів він з ввічливо-глузливою посмішкою.
— Ви Рандольф Лассард. Ваша агентурна кличка — «Дайс».
— Громадянина на ім'я Дайс я не знаю.
— Слідство має показання свідків, які стверджують, що ви Рандольф Лассард.
— А хіба це злочин, будучи Лассардом, друкуватися під прізвищем Роггльс? Французький класик Анрі Бейль друкувався під прізвищем Стендаля? Хіба це не так?
— Аналогія непідходяща. Ви визнаєте, що ви Рандольф Лассард? — наполягав Зубов.
— Не бачу причин приховувати це. Так, я Рандольф Лассард.
— Крім того, ви Мануель Крус Ф'єрро, правда ж?
— Ви скоро запитаєте, чи я не Христофор Колумб! — захоплений зненацька, але все ще намагаючись глузувати, сказав Лассард.
Пропустивши цю репліку, Зубов наполягав:
— Ви Мануель Крус Ф'єрро?
— Я не знаю такої людини!
— Добре, я вам нагадаю. Ось журнал «Нуева Ера». Як вам відомо, він виходив у Буенос-Айресі. Ось, мабуть, знайома вам стаття «Гангстер Мануель Крус Ф'єрро», а ось і ваш портрет, полюбуйтеся! — сказав Зубов, показуючи Лассарду журнал. — Якщо вам і цього мало, я можу ознайомити вас із стенограмою заяви Уільяма Едмонсона для преси.
На обличчі Лассарда виступили плями. Кусаючи нігті, він сказав:
— Не розумію, яке це має відношення до моєї справи. Чи ви не вважаєте, що я повинен відповідати перед радянським законом за свою комерційну діяльність в Аргентіні?!
— Для того щоб оцінити по заслугах злочин, треба знати особу злочинця…
— Я просив би вас добирати вислови! Я не зробив нічого злочинного!
— І останнє: на початку минулого року в ресторані «Аврора» ви познайомилися з інженером Ладигіним і науковим працівником Якуничевим, назвавши себе Петром Роговим…
— Це брехня! — перебив він слідчого.
— На допиті свідок Якуничев показав, що пізніше, в ресторані «Європа», будучи п'яним і бажаючи продемонструвати перед вами свою обізнаність, він розповів вам про роботу інституту над створенням нової зенітної гармати.
— Це наклеп! Я нічого про це не знаю!
— Крім відповідальності за шпіонаж, ви відповідатимете за вбивство інженера Ладигіна, естонського громадянина Яана Сякка і замах на студентку Марію Крилову…
— Я всією душею любив цю дівчину…
— Ви любили? — перервав його Зубов і, подзвонивши, наказав: — Приведіть Пряхіна.
Злочинець у супроводі конвоїра ввійшов у кабінет і, побачивши Лассарда, попрямував до нього.
— У, шакал! — сказав він, стискуючи кулаки. — Шматок м'яса!
— Пряхін, ви знаєте цю людину? — спитав Зубов.
— Знаю, громадянине начальнику, це Петро Рогов, — відповів він.
— Коли і за яких обставин ви зустрічалися з ним востаннє? — спитав Зубов.
— Тринадцятого, напроти «Ударника», в саду.
— «… у справі замаху на Марію Крилову арештований Пряхін показав: — читав Зубов, — чоловік, який назвався Роговим, доручив мені вбити Марію Крилову, що відпочивала в Істринському будинку відпочинку, і як речовий доказ принести Рогову перстень з ізумрудом, знявши його з руки вбитої. За цю розправу з Криловою Рогов обіцяв мені винагороду в сумі п'ять тисяч карбованців». Пряхін, ви підтверджуєте свої показання?
— Підтверджую, громадянине начальнику.
Лассард, ні на кого не дивлячись, кусав нігті.
— Ну? Ви про цю любов казали? — запитав слідчий Лассарда.