— Та ви справді червоний, Роггльс!
— Скоріше рожевий, — відпарирував Роггльс і розсміявся. — Однак я бачу, ви з успіхом замінили скотч російським коньяком.
— Тут немає шотландського віскі, до того ж російський коньяк не гірший, — погодився Едмонсон. — А що як нам справді піти подивитись балет?
— Можу зробити вам цю приємність. У мене є один зайвий квиток.
— Я міг би обійтись, Роггльс, і без вашої люб'язності…
— Яким чином?
— Купити квитки у перекупника, заплатити дорожче…
— Ви таки, Едмонсон, зовсім не знаєте Росії. Тут приватнокапіталістична ініціатива — злочин, бізнес карається законом. Близький нам з дитячих оповідань різдвяний хлопчик, який зробив свій перший бізнес на коробці з сірниками, тут потрапив би у табір малолітніх правопорушників!
— Холодна, загадкова країна, — проскрипів Едмонсон, притулившись спиною до дерев'яного щита опалення. — Холодна… — ще раз повторив він і, підтягнувши портьєру, відгородився нею од вікна.
7
У ВЕЛИКОМУ ТЕАТРІ
Вміло підсвічені з внутрішнього боку колони Великого театру спокійно і велично несли на собі портик з квадригою Аполлона. І тут колючий вітер з дрібним сніжним пилом бив просто в обличчя. Здавалося, що колісниця Аполлона мчить вперед, здіймаючи сніговий вихор.
Під портиком театру, мов річка, розтікався гомінкий людський потік. Притулившись до колони, щоб не заважати рухові, дівчина нетерпляче і стурбовано вдивлялась у збуджені обличчя святково настроєних людей. На великому циферблаті вуличного годинника хвилинна стрілка здригнулась і впала з дванадцяти, було п'ять хвилин на восьму.
Минуло ще десять хвилин образливого, нудного чекання. Дівчина з досадою витягла з сумочки два квитки. Вирішивши продати один з них, вона хотіла відірвати квиток, але була атакована зімкнутим строєм любителів балету:
— Дівчино, ви продаєте квиток?
— Я підійшов перший!
— Цей громадянин бреше! Його тут не було! — рішуче заявило грудне контральто і, енергійно працюючи ліктями, протиснулося ближче.
Дівчина розгубилася, але тут на допомогу їй прийшла та, кого вона чекала, — висока яскрава блондинка в рожевому шерстяному капорі і хутряній шубці:
— Красуле, ти, здається, збираєшся продати мій квиток?!
— Ой Любо, мене тут трохи не розірвали! — відразу повеселішавши, сказала вона, пробиваючись разом з подругою до головного входу.
— «Красуля»?! — презирливо фиркнуло контральто і так само енергійно кинулося до іншої групи добувати квиток.
Насилу прокладаючи собі дорогу в густій юрбі людей біля входу в театр, похмурий «джентльмен пера» ледве встигав за Роггльсом.
Перший акт балету не справив великого враження на Едмонсона, але другий схвилював його, він розчулився і, прямуючи з Роггльсом до буфету, розпитував про народні джерела «Лебединого озера».
Глибоко хвилююча музика, виконавська майстерність і поетична натхненність балету збентежили його. Він відчув усю тоскну одноманітність своїх повсякденних інтересів і особливо гостро зрозумів, що роки минають, що молодість розтринькана в боротьбі за своє місце під сонцем марно і по дрібницях.
Бокал холодного іскристого вина освіжив Едмонсона, другий бокал настроїв його на філософський лад:
— Знаєте, Роггльс, — сказав він, я, можливо, п'яний, але… дарма. Я хочу скачати, Роггльс, що в мене давно виробився імунітет проти вірусу ідей війни, я звичайний мислячий марсонвілець. — Едмонсон простягнув свій бокал буфетниці і, одержавши повний, відвів Роггльса до вікна.
— Мені здається, Роггльс, що наші хлопці з військового міністерства збожеволіли. Ми можемо успішно битися з росіянами, не стріляючи з гармат. Війна систем! Переможе той, хто створить вищий рівень життя для середньої людини своєї країни. Добре, хай у цій сутичці ми будемо розбиті, але й поразка принесе нам перемогу!
— Очевидно, Едмонсон, — мирне змагання соціалізму і капіталізму буде темою вашої першої статті для «Марсонвіль Стар», — іронічно зауважив Роггльс, потягуючи маленькими ковтками шампанське.
Слова співрозмовника повернули Едмонсона до дійсності. Він мовчки пригубив бокал і, трохи помовчавши, сказав:
— Ще років з двісті тому Томас Пейн, американський публіцист-демократ, говорив: «Ми переживаємо іспит для людських сердець!».
— Уявляю собі, Едмонсон, як ви впораєтеся з іспитом, що випав у даному разі на долю вашого серця.