—Ти просто заздриш, — зрештою самовдоволено озвалася Кітті.
—Дурниці, — різко заперечила я, засунувши лист Нори ще глибше до кишені. Сонце, що завмерло високо в літньому небі, вихопило діамантовий перстень на моїй руці, і камінь яскраво зблиснув, наче сигнал маяка серед темної ночі, нагадуючи про незаперечний факт: я заручена. Знайшовся купець. — Я виходжу за Джерарда. І моєму щастю немає меж.
Кітті насурмилася.
— Невже ти не хочеш іще пожити перед тим, як... — вона витримала паузу, наче наступні слова далися їй важко, немов їх дуже неприємно вимовляти, — стати місіс Джерард Годфрі?
Я заперечно похитала головою.
—Дорогенька, шлюб — це не самогубство.
Кітті відвернулася й уп’ялася поглядом у трояндовий кущ.
— Але міг би ним бути, — пробурмотіла вона. Я зітхнула й відхилилася на спинку гойдалки. — Вибач, — прошепотіла Кітті, повертаючись до мене. — Я просто хочу, щоб ти була щаслива.
Я взяла її за руку.
— Я і буду щаслива, Кітті. Якби ж ти в це повірила.
Почувши кроки, я обернулась і побачила нашу економку Максін з тацею в руках. Навіть на підборах вона впевнено йшла газоном, тримаючи важке срібне блюдо однією рукою. Якось тато назвав Максін граційною, і це щира правда. Вона практично пливла.
—Дівчатка, вам щось принести? — запитала Максін мелодійним голосом з помітним акцентом. Від мого дитинства вона майже не змінилася. Крихітна, з акуратними рисами обличчя, великими та блискучими зеленими очима, шкірою, що пахла ваніллю. Її волосся, що потроху сивіло, було зібране в охайний пучок, і жодне пасмо не сміло вибиватися. Максін убиралася в білий фартух, завжди чистий і до хрусту накрохмалений, і він щільно облягав її тонку талію. Багато родин у нашому районі мали прислугу, але тільки ми найняли економку-француженку, і мати часто згадувала про цей факт на вечірках з бриджем.
— Нічого не треба, Максін, дякую, — мовила я.
—Та ні, треба, — змовницьки озвалася Кітті. — Переконай Енн не виходити за Джерарда. Вона його не кохає.
— Це правда, Антуанетт? — запитала Максін. Мені було п’ять, коли вона прийшла до нас працювати та після побіжного огляду заявила: «Ви зовсім не схожі на Енн. Називатиму вас Антуанетт». Я тоді почувалася дуже витонченою.
—Звісно, ні. Кітті просто не в гуморі, — випалила я, кинувши на подругу несхвальний погляд. — Мені пощастило більше, ніж будь-якій дівчині в усьому Сіетлі. Я виходжу за Джерарда Годфрі.
І мені справді пощастило. Джерард був високий і неймовірно вродливий. Мужнє підборіддя, темно-коричневе волосся, карі очі. А ще він був казково заможний. Не те щоб я цим переймалась. Однак мати регулярно нагадувала, що у двадцять сім Джерард став наймолодшим віцепрезидентом Першого морського банку й очолить його в майбутньому, коли батько вийде на пенсію. Тільки безголова жінка вручила б гарбуза Джерарду Ґодфрі, тож коли він запропонував мені руку та серце прямо під цим горіхом, я, ні секунди не вагаючись, ствердно кивнула.
У матері новина викликала ейфорію. Вони з місіс Ґодфрі запланували цей союз, коли я ще була немовлям. Келловеї і Ґодфрі. Поєднання природне, як кава з вершками.
Максін узяла дзбан чаю з льодом і наповнила наші склянки.
—Антуанетт, — повільно мовила вона, — я коли-небудь розповідала вам історію моєї сестри Жанетт?
— Ні. Я навіть не знала, що в тебе є сестра, — я раптом усвідомила, що взагалі мало знаю про Максін.
—Так, — замислившись, тихо мовила Максін. — Вона покохала сільського хлопця з Ліона. Шалено кохали одне одного. Але батьки підштовхнули її до іншого чоловіка, що працював на заводі та пристойно заробляв. Тому вона розійшлася із сільським юнаком і побралася з робітником.