—Яка сумна історія, — сказала я. — І вона більше ніколи не зустрічала його?
— Ні. І була нещасна.
Я сіла рівніше та розгладила сукню з блакитного крепу. Корсет був ледь-ледь затісний. Мама часто їздила поповнювати гардероб до Європи й привезла звідти цю сукню. Вона завжди купувала мені трохи замалий одяг.
—Так, це дуже сумно. І мені шкода Жанетт. Але ця історія не має жодного стосунку до мого життя. Розумієш, я кохаю Джерарда. У мене немає нікого іншого.
—Звісно, ви любите Джерарда, — сказала Максін і нахилилася, щоб підняти серветку, яка впала на траву. — Ви росли разом. Він вам як брат. — Брат. У цьому слові було щось моторошне, особливо якщо назвати так чоловіка, з яким збираєшся одружитись. Я здригнулася. — Мила моя, — вела далі вона, перехопивши мій погляд і всміхнувшись. — Це ваше життя і ваше серце. Так, зараз немає нікого іншого. Та, можливо, ви дали собі замало часу, щоб знайти його?
— Кого?
— Ваше єдине справжнє кохання, — відповіла Максін. Ці чотири слова злетіли з її вуст так легко, так природно, начебто це глибоке та складне почуття доступне кожному, хто його шукає. Як стигла слива, що висить на гілці й чекає, коли її зірвуть.
Я затремтіла від холоду (здіймався обідній бриз) і похитала головою:
— Я не вірю в казки про лицарів у сяйних обладунках. Я вірю, що кохання — це вибір. Ти зустрічаєш людину. Вона тобі подобається. Ти вирішуєш її любити. Ось так просто.
Кітті закотила очі.
—Жах, як неромантично, — пробурчала вона.
—Максін, — запитала я, — а ти? Ти була коли-небудь закохана?
Економка провела рушничком уздовж срібної таці, стираючи кола від наших склянок, і, не підводячи очей, мовила:
—Так.
Засліплена цікавістю, я навіть не подумала, що спогади про того чоловіка можуть завдати їй болю.
—Американець чи француз? Чому ти не вийшла за нього?
Максін не квапилася відповідати, і я одразу пошкодувала про вибрану тактику допиту. Проте зрештою вона сказала:
—Я не вийшла за нього, тому що він був одружений з іншою.
Ми підвели голови, почувши на сходах кроки тата. Він вийшов на терасу, попихкуючи сигарою, і пішов по траві до нас.
—Привіт, дівчинко. — Він усміхнувся в густі сірі вуса. — Я думав, ти повернешся додому аж у вівторок.
Я усміхнулась у відповідь.
— Кітті вмовила мене приїхати раніше.
Курси в Портлендському університеті закінчилися навесні, але ми з Кітті залишилися на два місяці практики, щоб здобути диплом медсестри. Батьків дуже непокоїло, що ми чинитимемо із цим документом. Ще, крий боже, використаємо за призначенням.
Натомість Джерард вважав заручини з дипломованою медсестрою чимось, одним словом, потішним. Наші матері, як і решта знайомих жінок, ніколи не працювали. Джерард жартував, що моєї зарплати не вистачить навіть на шофера, який возитиме мене на чергування, але якщо я справді схочу надягати білу шапочку й доглядати хворих, він мене підтримає.
Насправді я не уявляла, де хочу працювати. Я обрала медсестринство через разючий контраст із ненависним життям жінок мого середовища — матері, яка присвятила себе званим обідам і модній довжині жіночого вбрання, чи однокласницям, які, закінчивши школу, протягом місяців розкошували в Парижі чи Венеції, журячись лиш одним: як знайти багатого чоловіка, щоб не розлучатися зі звичним стилем життя.
Ні, я не вписувалась у шаблон. Я задихалася в його рамках. Тому медсестринство — суворе й без прикрас — знайшло відгук у моїй душі. Воно обіцяло реалізацію часточки мене, яка всеньке життя не знаходила вияву, часточки, яка прагнула допомагати іншим людям. Безкорисливо.
Максін прокашлялась.
—Я вже йду, — сказала вона татові, майстерно підхопивши тацю. — Вам щось принести, містере Келловей?
—Ні, Максін, не треба. Дякую. — Мені завжди подобалось, як тато розмовляв з нею — лагідно й чемно, на відміну від сердитої і нетерплячої манери матері.
Економка кивнула, рушила через смарагдовий газон і зникла в будинку.
Кітті стурбовано глипнула на мого тата.
—Містере Келловей?
—Що, Кітті?
—Я чула, що готується нова хвиля призову, — важко ковтнула вона, — на війну. Прочитала в газеті в поїзді. Ви не знаєте, хтось із Сіетла поїде?
— Ще рано про це говорити, Кітті Кет, — тато досі послуговувався прізвиськом, яке Кітті дістала в початковій школі. — Але події в Європі свідчать, що сила-силенна чоловіків поїде на війну. Щойно в центрі зустрів Стівена Редкліффа, він сказав, що в четвер відпливають двійнята Ларсони.
Я відчула, як усередині щось стиснулося.
—Терріта Ларрі?