Вестрі підвівся й узявся ходити кімнатою. Він торкався столу, переплетених стін, штор, а тоді зігнувся до підлоги.
—Ось, — озвався він, відламавши маленьку скалку від порохнявої дошки. — Шматочок бунгало. Ти будеш завжди мати його при собі. І мене разом з ним.
Коли Вестрі відкрив медальйон і поклав туди тоненьку скалку, мені на очі навернулися сльози. Це було ідеально.
—Тепер, — сказав він, притуливши медальйон до моїх грудей, — я завжди буду з тобою.
Наскільки я оцінила ідею, йому повідомив мій поцілунок.
* * *
Коли сонце зайшло, Вестрі засвітив свічку й поставив її на стіл. Обійнявшись, ми слухали океанський бриз, сюрчання цвіркунів у місячному світлі, аж раптом ідилію перебили дивні звуки.
Спершу роздратований і твердий чоловічий голос, а потім відчайдушний жіночий вереск десь удалині. Здавалося, щось коїться досить далеко, щоб не зважати — можливо, через густі джунглі, — але поступово крик наближався, і я інстинктивно стиснула руку Вестрі.
— Що це може бути?
— Не знаю. — Він підвівся і вдягнув сорочку. — Але ця жінка точно в біді. Залишайся тут.
— Будь обережний, — прошепотіла я.
Не знаю, що лякало дужче: те, що Вестрі йде сам-один, чи те, що я залишаюся сама-самісінька в бунгало.
Він безшумно вислизнув за двері і, дослухаючись, рушив у гущавину. Знову почувся вереск, а тоді затупотіли ноги. Хтось біжить.
Я взулась і зіп’ялася на ноги, жалкуючи, що не маю зброї. Можливо, Вестрі приніс свою? Навряд чи. Солдати не виносили зброю за межі бази. Я тяжко ковтнула. Вестрі там один-однісінький. А якщо його потрібно буде захистити? Я вирішила, що не можна просто сидіти в бунгало й чекати.
Тихо вибравшись надвір, я помітила на землі маленький дерев’яний цурпалок. Візьму його. Про всяк випадок.
Я кралася в напрямку пляжу, аж раптом почула тріск гілля зовсім поруч. Невже за мною? Серце гупало, як навіжене. Я буквально відчувала запах небезпеки. Щось лихе коїлося цієї ночі.
І знову крик. Тепер десь із пляжу.
— Ні, ні, прошу, не боліти мене, будь ласка!
Я ахнула. Це був знайомий голос. Господи. Це Атея! Мабуть, біжить сюди, біжить до бунгало, як я їй веліла. Напевно, бідолаху переслідує Ленс. Де Вестрі? Я помчала крізь кущі до піщаної смуги й побачила сцену, яка навіки закарбувалася в моїй пам’яті.
Непроглядна пітьма заважала розпізнати обличчя. Очі звикали повільно, і переді мною відбувався справжній жах. Я розрізнила, що чоловік тримає дівчину за волосся. Тоді в місячному сяйві зблиснула сталь. Боже, ні! Ніж. Лезо черкнуло по шиї, та, заціпенівши від страху, я дивилась, як маленьке охляле тіло Атеї сповзло на пісок.
—Ні, — прошепотіла я. Голос не хотів повертатися. — Ні, це неможливо.
Темна фігура шпурнула ніж кудись у гущавину й побігла вздовж пляжу.
Тамуючи сльози, я кинулася до Атеї.
—Атеє, мені так шкода, так шкода.
Я поклала її скривавлену голову собі на коліна. У роті булькотіла кров, Атея задихалася.
—Він, він, — захлиналася вона.
— Ні, люба, — шепотіла я. — Мовчи. Нічого не кажи.
Кров витікала з рота. Вона помирала. Якби ми встигли віднести Атею до санчастини, доктор Лівінстон міг би її врятувати. Ми повинні її врятувати.
Атея махнула на великий округлий живіт. Вона вагітна. Господи!
— Вестрі! — загорлала я. — Вестрі!
Почулися кроки з того боку, куди побіг Ленс. Господи, хоч би він не повертався, щоб завершити задумане.
—Вестрі! — гукнула я ще раз.
—Я тут, — відповів Вестрі. — Це я.
—О Вестрі! — заплакала я — Поглянь. Поглянь, що він їй заподіяв. І дитині.
Атея піднесла руку вгору, наче тягнулася до когось чи до чогось.
—Вона не виживе, — мовив він.
—Та що ти таке кажеш? — у відчаї закричала я. — Вона обов’язково виживе. Вона мусить. Я обіцяла захистити її від цього монстра. — Атея майже не дихала. Тільки часом хапала ротом повітря і булькотіла. — Вона вибереться, — схлипувала я. — Ми мусимо її врятувати.
Вестрі поклав руку мені на плече й прошепотів:
—Енн. Він розпоров їй горло. Єдине, що нам залишається, — полегшити її біль і визволити від мук.
Я розуміла, на що він натякає. Та чи зможу я так учинити? Це суперечило всьому, чого нас навчали на курсах. Проте тримаючи на руках тіло, що корчилося в агонії, я збагнула, що це не просто правильний вибір. Це єдиний вибір.