—Ой, Тіто, — розридалась я. — Мені так шкода.
— Цить, — вона звелася на ноги. — Що сталося, того не змінити. Однак ти повинна домогтися справедливості.
Що вона знає? Або думає, що знає? Невже помітила свіжий ґрунт там, де Вестрі копав могилу?
Я приголомшено спостерігала, як жінка повертається в джунглі.
—Тіто, — мовила я. — Тіто, прошу, зачекайте. Якщо ви гадаєте, що я, що ми...
—Тільки справедливість, — востаннє обернулася вона, — може зняти прокляття.
Тіта рушила в гущавину, і джунглі її проковтнули. Я зітхнула й упала на пісок, обійнявши руками коліна, наче дівчинка після прочухана від матері. Ленс перебував на іншому острові. Уже кілька місяців не було японських нальотів. То чому зло витає в повітрі? Я згадала ніж, заплямований кров’ю Атеї. Він закопаний за кількадесят метрів звідси. І про це знаю лише я. Його можна використати як доказ. Домогтися справедливості, як сказала Тіта. Та Вестрі запевняв, що не можна про це говорити.
Підвівшись, я пішла до бунгало, завченими рухами відімкнула двері й поклала ключ назад у книжку. Повітря всередині було важке й задушливе. Я подумала про картину під ліжком, стала навколішки й видобула полотно. Хто ці люди вдалині? Чи бували вони в цьому бунгало? І якщо так, то чи трапилося з ними лихо, про яке говорить Тіта, чи поталанило уникнути «прокляття»?
Узявши папір і ручку, я сіла за стіл писати листа Вестрі. Серце тріпотіло від усвідомлення, які слова зараз ляжуть на сторінку.
Мій любий Ґрейсоне!
Як мені хочеться, щоб ти був зараз поруч. Хочеться впасти у твої обійми й забути пережитий жах. Після того, що ми побачили, я, мабуть, ніколи не зможу відчувати колишнього щастя в цих стінах. І це лякає.
У мене є думка. План. Ми говорили про майбутнє в загальних рисах, але після війни, коли це все закінчиться, можливо, ми підемо до найвищих армійських чинів і повідомимо про злочин? У мене є доказ, який очистить наші імена від підозр, коли настане слушний час. Коханий, прошу, скажи, коли він настане.
І є ще дещо. Ти вже знаєш, що я тебе люблю. Але це не все. Найбільше я прагну лиш одного — прожити з тобою все життя. Навіть на цьому острові, якщо така твоя воля. Коханий, я буду тільки твоя, якщо ти цього хочеш.
Люблю тебе й любитиму завжди.
Кліо
Згорнувши аркуш удвічі, я сховала його під дошку. Глибоко видихнула й рушила до дверей.
* * *
Минуло два дні. Кітті сиділа на ліжку й раптом відвела погляд від журналу, дослухаючись.
—Ти чула, як щось стукнуло у вікно?
Було пів на третю, але ми не працювали в санчастині. За три кілометри від берега помітили японський корабель, і всім медсестрам наказали повернутися до казарми. Кітті гортала «Макколз», стискаючи в руці вервицю. Я знайшла книжку, яку взялася читати в перший місяць на острові, але не могла зосередитися. Страх паралізував.
— Ні, нічого не чула, — похитала я головою.
Ніхто не розумів, що трапиться далі. Одна медсестра запевняла, що японці просто пропливають повз. Інша начебто почула від солдата, що корабель рухається прямісінько до Бора-Бора. Війна тут? На нашому острові? Найлегше було не вірити в це, але ми розуміли, що атака цілком імовірна. Тож залишалося спостерігати та чекати.
— Під казармою, — озвалась я, — є підземелля. Стелла казала, що нас відправлять туди у разі...
Кітті здригнулася.
—Ось знову. Я знову почула цей звук. Щось стукає у вікно.
Я видушила усмішку.
—Кітті, я знаю, що ти схвильована, але японців під нашими вікнами немає... Поки що.
Проте Кітті не звернула уваги. Вона підвелась і виглянула у вікно.
—От бачиш, — переможно всміхнулася вона. — Це Вестрі. Він хотів привернути нашу увагу.
Нашу увагу? Кітті помахала з вікна. Мені не подобалося, що поява Вестрі миттю поліпшувала її настрій.
—Піду до нього, — ревниво мовила я, вилетіла з кімнати і поспіхом спустилася на перший поверх.
—Привіт, — прошепотіла я надворі.
— Чому ти шепочеш? — засміявся Вестрі.
—Ти не знаєш? На острів можуть напасти.
Вестрі засунув руки в кишені і схилив голову набік, весело мене розглядаючи:
—Мені подобається цей настрій. Ходи сюди, роздивлюся тебе ближче.
Я завмерла в його обіймах. Ми стояли так довше, ніж вимагала пристойність, але світ навколо втратив будь-яке значення.
—Ти занадто спокійний, — парирувала я.
Вестрі знизав плечима.
— Після боїв, крізь які я пройшов у джунглях, корабель на обрії — просто набридлива муха.
—А якщо вони пливуть сюди? На цей острів?