—Сумуватимеш за островом? — нахилилася до мене Стелла.
—Так. — І це була щира правда.
—А не хочеш колись повернутися? — делікатно запитала вона. — Ми з Віллом думаємо, що навідаємося, коли скінчиться війна.
Не зводячи очей із зеленої цяточки серед бірюзового океану, я впевнено відказала:
—Ні. Я не повернусь.
Я стиснула в руці медальйон, рада, що всередині заховано крихітний шматочок бунгало. З ним я завжди зможу опинитися тут бодай подумки.
Розділ 13
— Ми сумували, доню, — сказав тато, коли я сіла в авто. На щастя, Максін не приїхала мене зустрічати. Я мала кілька місяців, щоб перетравити їхній роман. Ту правду, яка розкрилась і зруйнувала мою сім’ю. Проте я досі не розуміла, як це можливо.
Спина провалилася в м’яку шкіру «б’юїка». Тато завів авто й узявся здавати назад. Більше ніяких «джипів», ґрунтівок і вибоїн.
—Добре бути вдома, — мовила я, глибоко вдихаючи прохолодне повітря Сіетла. Дорога назад була просто жахлива: кілька перельотів і чотири дні морем. Я мала час подумати, знайти відповіді на запитання, від яких лихоманило мозок. Але йдучи трапом у Сіетлі, досі тремтіла від невизначеності.
—Джерард повернувся, — насторожено мовив тато, ніби промацуючи ґрунт.
Я поглянула на свої руки. Руки, які торкалися Вестрі й досі любили його. Руки зрадниці.
— Він хоче зі мною побачитися? — запитала я.
—Звісно, люба. Але насправді питання в тому, чи ти хочеш із ним зустрітися.
Тато бачив мене наскрізь. Він завжди це вмів.
— Не знаю, тату, — раптом з грудей вихопилося схлипування. — Я вже не знаю, чого хочу.
— Іди до мене, доню. — Я підсунулася ближче, і тато обійняв мене однією рукою, наче кажучи, що все буде гаразд. Якби тільки я могла в це повірити.
* * *
Здавалося, ані час, ані війна не владні над Віндермером. Ми проїжджали знайомі маєтки, але я розуміла, що зовнішність оманлива. Ось будинок Ларсонів з підстриженим газоном, вишуканим садом з італійськими урнами, фонтаном з янголом перед парадним входом. Утім кожен камінь і кожна оздоба просякли горем. Двійнята не повернуться додому. Террі загинув у бою під Марселем, Ларрі — через два дні в збитому літаку. Він летів утішити матір.
Будинок Годфрі також не змінився, але й тут за воротами причаїлась історія. Я затамувала подих, пригадуючи заручини, обличчя Кітті й великі плани на майбутнє, які ми з нею будували, сидячи на бордюрі. Чи поїхали б ми на острів, якби знали, як воно все обернеться?
Спогади кололи в самісіньке серце, і я поспішно відвела погляд.
—Джерард приїхав додому в п’ятницю, — озвався тато. — Дістав звільнення трохи швидше за станом здоров’я.
—Станом здоров’я? — заклякла я.
—Так, його поранили. Куля пройшла через плече. Можливо, ліва рука вже ніколи не буде повноцінно рухатись, але в часи війни це не трагедія.
Мене накрило хвилею емоцій. Тато мав рацію. Хлопців важко калічили та вбивали. Порівняно з ними Джерард легко відбувся, та на душі все одно стало сумно й важко.
— Не плач, доню, — мовив тато й погладив мене по голові. — З ним усе буде добре.
—Я розумію. Усе гаразд. Я просто...
—Знаю, це важко прийняти.
—Ця війна, — мовила я крізь сльози, — змінила всіх і все.
—Так, — понуро погодився тато. Ми під’їжджали до нашого будинку. Він зовсім не змінився за час моєї відсутності. Але це також ілюзія. І я розуміла, що вже ніколи не поверну все, як було.
* * *
Хтось тихо постукав у двері. Де я? Я підвелася з подушки й роззирнулася. Старий мереживний тюль. Велике м’яке ліжко. Так, я вдома. Але котра година? Який день? За вікном було темно, тож ніч. Скільки часу я спала? По даху тарабанив дощ. Я заплющила очі, згадуючи тропічну зливу, у якій ми з Вестрі купалися посеред пляжу. Знову відчувала його обійми й запах мила на шкірі. А тоді закліпала очима. Невже це тільки сон?
Я щільніше загорнулася в ковдру й не зважала на стукіт, який повторився. Тепер трохи гучніше. Я не готова бачити Максін. Ще ні. Іди геть. Будь ласка, іди геть. Залиш мене наодинці зі спогадами.
За кілька секунд із-під дерев’яних дверей у кімнату просунули записку. Я намагалася злегковажити її, але здавалося, що папір пульсує, спалахує крізь сутінки кімнати й магнітом притягує очі. Зрештою я вибралася з-під ковдри, опустила ноги на підлогу та взяла його.