Глибоко вдихнувши, я прочитала знайомий почерк на квадратному бежевому аркуші.
Люба Антуанетт!
Я знаю, що вам болить. Мені також. Будь ласка, можна вас заспокоїти?
Максін
Пальці торкнулися холодної клямки й повільно повернули її. Прочинивши двері, я побачила в коридорі Максін. Волосся зібране у звичний пучок. Ретельно випрасуваний фартух оперізує стрункий стан. Вона тримала тацю із сендвічами. Рожева троянда в скляній вазочці. Клубочки пари над світлим горням. Я вдихнула запах «Ерл Ґрею», відпустила клямку та скрикнула:
— Максін!
Вона поставила тацю на столик та обійняла мене. Сльози бризнули з очей, наче з вулкана: спершу кілька бризок, а потім нескінченний потік. Вони несамовито струменіли з мого серця, з моєї душі, і здавалося, що це ніколи не припиниться.
—Поплачте, поплачте, — шепотіла Максін. — Не тримайте це в собі.
Коли я виплакала все, що могла, Максін простягнула мені носовичок і горня чаю. Я сперлася на узголів’я ліжка, підібгавши коліна до грудей.
— Не треба говорити, якщо ви не хочете, — тихо мовила Максін. Я вперше подивилася їй просто в очі й побачила в них пекучий біль. — Вибачте мені за той лист, — сказала вона. — Не варто було його надсилати. Треба було, щоб батько сам розповів вам. Я забагато собі дозволила.
Я взяла Максін за руку. Її пальці були крижані.
—Ти завжди була чесна зі мною. І правильно вчинила, що надіслала його.
—Ви зможете коли-небудь мені пробачити? — Сильний акцент додавав Максін уразливості й безпорадності. — І любити мене так, як колись?
Я глибоко вдихнула.
—Я ніколи й не припиняла тебе любити, Максін.
Її очі загорілися. Ніби це все, що вона хотіла знати.
—А тепер з’їжте сендвіч і розкажіть про тропіки. Я відчуваю, що там з вами відбулася важлива історія.
Узявши croque monsieur, я кивнула й почала розповідати свою історію. Ну, принаймні дещо з неї.
* * *
Наступного ранку хмари розбіглися, і на небі вигулькнуло червневе сонце. Мені стало легше на душі.
Доброго ранку, Антуанетт, защебетала Максін з кухні. —
Я всміхнулася і сіла поруч із татом. У тарілці чекали свіжі овочі, тости з маслом та омлет. Справжній бенкет порівняно з армійським пайком.
Максін зняла фартух і сіла за стіл з нами. Тато цмокнув її в щоку, і я усвідомила, що я ніби й прийняла їхнє кохання, але до нього ще доведеться звикати. Як це все переживає мати?
—Тату, — обережно запитала я, — чи є якісь новини від мами?
Максін поклала виделку. У кімнаті стало душно й незручно.
—Так. Вона в Нью-Йорку. Ти й сама це знаєш, адже вона тобі писала. — Пошукавши щось у кишені, він дістав аркуш паперу. — Можеш зателефонувати їй на цей номер. Вона хотіла б, щоб ти приїхала в гості. Коли будеш готова.
Я згорнула зім’ятий аркуш і поклала його біля тарілки. Мати напевно ходить на модні покази та купує сукні. Та чи щаслива вона?
—Зранку телефонував Джерард, — поспішно змінив тему тато.
— І?
— Він заїде по обіді.
Мої руки мимоволі торкнулися медальйона, чекаючи на знак.
—Гаразд. — Я мигцем глянула на Максін, шукаючи підтримки. — Я зустрінуся з ним.
Максін усміхнулася, підтверджуючи, що я чиню правильно. Перший крок, щоб розібратися в цій новій реальності, — поглянути в очі Джерарду й віддати данину життю, яке ми планували провести разом. Я погладила підмізинний палець, на якому раніше мешкала заручна каблучка, і зітхнула.
—Добре, — сказав тато, розгорнувши газету. — Я сказав йому приїхати о другій.
* * *
Я чула, як під'їхали його машина. А потім кроки біля дверей. Я вся похолола. Що йому казати? Як поводитися?
До кімнати заглянула Максін.
—Він приїхав, Антуанетт, — тихо мовила вона, махнувши рукою в бік сходів. — Ви готові?
Пригладивши зачіску, я вийшла в коридор.
—Готова, — запевнила сама себе.
Одна сходинка. Друга. Я почула голос Джерарда, що перемовлявся з татом у вітальні. Так близько — моє серце несподівано затріпотіло. Третя сходинка. Четверта. Голоси стихли. П’ята. Шоста. І я побачила його внизу. Джерард дивився на мене так закохано, так уважно, що я не могла відірвати від нього погляду.
— Енн!
—Джерарде! — Мій голос ледь надломився. Його лівиця звисала в бежевій пов’язці.
—Ти ще довго збираєшся там стояти? Іди сюди й поцілуй зраненого солдата.
Я засміялася, збігла сходинками, обійняла Джерарда та поцілувала в щоку. Тіло діяло на автоматі, по старій пам’яті.