—Він... Це не?..
—Ні, це не Вестрі. Мені шкода, бабусю.
—Звісно. — Ні, наївно розраховувати на такий зв’язок.
Над нами кружляла чайка, і Дженніфер не зводила з неї очей, аж доки пташка не зникла.
—Скульптор помер чотири роки тому.
—Як шкода, люба. — Я погладила її по голові.
— Нічого страшного, — видушила усмішку онучка. — Принаймні таємницю розкрито. Ну, частково розкрито. Тепер я знаю, хто це, і спробую поспілкуватися з його родиною.
— Це добре. Шкода, що в нас немає шампанського.
— Навіщо?
— Відсвяткувати подію.
Дженніфер спантеличено глянула на мене.
—Сонечко, ти нарешті розшукала свого митця.
Вона поклала голову мені на плече та сказала:
—І ти свого розшукаєш. У мене добре передчуття.
— Можливо.
Сподіваюся, Дженніфер не помітила сумнівів у моєму голосі. Серце говорило, що я спізнилася.
* * *
Як ми й домовилися, після сніданку Женев’єва чекала на нас біля готелю.
—Доброго ранку, — енергійно всміхнулася вона. На плечах — наплічник, з-під білого крисатого капелюха вибивалися кучері.
—Щиро дякую, що зустрілися зі мною сьогодні, — сказала Женев’єва, коли ми брели пляжем. — Не можу висловити, як я рада бути на крок ближчою до відповідей.
—Сподіваюся, вони не підведуть, — тихо мовила я, готуючись до того, що буде далі. — Розкажіть, що ви вже знаєте про злочин.
— Ну, я знаю лише те, що відомо жителям острова. Або в що вони вірять. Що вбивство скоїв чоловік, через якого завагітніло кілька жінок. Острів’янки й американська медсестра.
Кітті.
Я кивнула й тихо мовила, не зводячи очей з білого піску.
—Я не бачила обличчя. Було надто темно. Але це міг бути тільки Ленс.
—Ленс?
—Так. Солдат, з яким зустрічалася моя найкраща подруга. Він жорстоко вчинив. Покинув її вагітну й далі водився з місцевими жінками.
Женев’єва заклякла на місці, не зводячи з мене очей.
—Я не розумію, Енн. Чому ви нікому не розповіли про те, що знали? Чому не заявили про злочин?
Я зітхнула, міцно зімкнувши руки.
—Знаю, що ви зараз думаєте, але все набагато складніше. — Ми були майже коло бунгало, і я жестом запросила Женев’єву сісти на дерево, вимите морем. — Присядьмо, і я розповім вам усе, що знаю. — Роки боротьби з хвилями надали деревині сірого кольору та гладкості. Я махнула в бік джунглів. — Я стояла там і бачила, як він приставив ніж їй до горла, — мовила я. Женев’єва прикрила рот рукою. — Я ховалася в тіні, доки він не втік, а відтак підбігла до Атеї. Вона боролася за життя, за ковток повітря в мене на руках. Але я нічим не могла допомогти. Вона помирала. Тоді прибіг Вестрі. Ми згадали про морфій у моїй сумці. Кожна медсестра носила із собою аптечку. Морфій міг полегшити її муки. Ми обоє це розуміли. Спершу я не могла наважитися, однак, дивлячись на відчайдушні спроби дихати та чуючи булькотіння в легенях, зрозуміла, що це єдиний вихід. Морфій вгамував біль і забрав її життя. Атея померла в мене на руках.
Женев’єва погладила мене по плечу.
—Це було правильне рішення. Будь-хто вчинив би так само. Я витерла сльозу.
—Я твердила це собі багато років. Проте глибоко в душі завжди розуміла, що могла вчинити щось більше.
—Повідомити про злочин?
—Так.
—Розкажіть, чому ви не повідомили?
—Бо Вестрі попросив мовчати. Сказав, що це заради нашого блага, що в убивстві звинуватять нас. Але мені здається, це не була справжня причина. Вестрі нізащо не уникав би правосуддя, якби не мав на те серйозної підстави.
Я пригадала Вестрі в ту ніч. Він був упевнений і сильний. Знав щось, чого не знала я.
— Він сказав, що треба когось захистити, — вела далі я. — Запевняв, що, якщо ми підемо до командира бази, буде ще гірше. І я повірила йому.
—Ви не знаєте, що саме він мав на увазі?
—Ні, — я розвела руками. — Повірте, я думала про ту ніч майже сімдесят років і ні на крок не наблизилася до розгадки. — Женев’єва зітхнула. — Утім, як я сказала вчора, я можу вам дещо показати. Підказку. Я заховала її в ніч убивства, сподіваючись, що вона допоможе, коли настане час справедливості. Можливо, він нарешті настав. — Я підвелася, Женев’єва та Дженніфер також. — Ви хочете її побачити?
—Так, — не вагаючись мовила Женев’єва.
Ми заглибилися в гущавину, Дженніфер обережно підтримувала мене. Тільки подивіться на цю бабуню, що шпортається в джунглях. Але мені було байдуже на вік. Байдуже на все, окрім правди, яку я прагнула дізнатися.
Я підвела очі вгору, щоб зорієнтуватися.
—Так, це має бути десь тут.