Я дуже вдячна Дженні Маєр з Meyer Literary Agency, яка вірить у мої історії і розповідає про них зарубіжним видавництвам. Дякую також працівникам Plume: Наді Кашпер, Ліз Кінен, Мілені Браун, Кім Сьоррідж та іншим — ви найкращі. Дякую за підтримку своїм дорогим подругам: Саллі Фаргет Кассаб, Венді Парр’єрі, Камілль Ной Пеган, Лізі Бах, Наталі Квік і багатьом іншим. А ще я вдячна редакторам Glamour, Health, Redbook тa інших журналів за те, що подовжували дедлайни, щоб я закінчила свої книжкові справи.
Не можу перелічити всього, за що я вдячна Террі й Карен Мітчелл — моїм батькам. Спасибі за любов, терпіння, підтримку, а особливо за те, що показали мені щоденник двоюрідного дідуся Майкла Гандґраафа, який воював у Французькій Полінезії. Дякую братам Джошу та Джосії Мітчеллам; сестрі й найближчій подрузі Джессіці Кемпбелл — люблю тебе, хоч ти ніколи не обіграєш мене в Tile Rummy. Вдячно згадую свого покійного дідуся Джеймса Роберта Мітчелла: його історії про війну у Французькій Полінезії назавжди закарбувалися в пам’яті.
У мене троє синів: Карсон, Рассел і Колбі. Коли я писала цю книжку, їм усім було менше від чотирьох років. На світі існує тільки одна справа, яку я люблю дужче за письменництво, — це бути їхньою матір’ю.
І врешті-решт я безмежно вдячна Джейсону, моєму найкращому другові, союзнику в суперечках з дітьми й люблячому чоловікові. Ця історія з’явилася на світ завдяки нашій мандрівці на Муреа й Таїті 2011 року. Невеличке примітивне бунгало, у якому ми жили (разом з геконами й тропічними мурахами), стало першим кроком до цієї історії. Ти — моє натхнення і моя скеля. Я пишу для тебе й завдяки тобі.