Шурик, видно, не вважав, що такий стан для Вікторії норма. Він заклопотано похитав головою, безпорадно озирнувся, ніби очікуючи побачити посеред стіни дивовижно розверзнутий вихід, потому розчаровано зітхнув і повернувся до комп'ютера.
— Дуже заспокоює, — пояснив він і пробігся пальцями по клавіатурі, — спробуй, замочи двійко гоблінів… Жити відразу стане краще.
— Маю на кого вилити безсилу лють. На тебе, любчику. Скажи, яке право ти мав вплутуватися в цю історію?! Чому ти брехав мені про банки та кредити? Ти ж завжди був найрозумнішим серед нас! Ти подумав, який приклад подаєш мені?
— Ні, — Шурик не зміг стримати сміху, — про це якось не подумав. Тепер, бачу, дарма.
— Ну і як ти вляпався в таке?
— Ти ж, наскільки я зрозумів, знаєш Робіна, — Шурик ухилився від прямої відповіді. — У нього воістину талант щодо залучення всіх навколо до своїх справ.
— Продовжуй.
— Ми познайомилися випадково, по інтернету. Грали разом у онлайновий преферанс. Виявилося, Робін жив раніше в нашому місті. Слово за словом, лист за листом… Спільні інтереси, спільні спогади про міські події. Виявилося, нас пов'язує страшенно багато різних речей. Ми навіть усе життя читали ті самі книги, уявляєш?
— Не розумію, як ви примудрилися не встановити, що обоє в минулому були моїми чоловіками?
— Розумієш, і в мене, і в Робіна, була безліч яскравих подій у житті, не пов'язаних із тобою. Тобі, звичайно, важко в таке повірити…
Шурик вочевидь знущався.
— Ти розповідай, — перебила я. — Отже, у вас, чоловіків, у розмовах не прийнято обговорювати особисте життя, тому про мене ви не говорили. А про що ж тоді?
— На той час я вже винайшов свій «ол-аут». Точніше, придумав саму його ідею.
— Що?
— Так я назвав свій прилад. З англійської — «все геть!» Розповідаючи ідею Робіну, я зовсім не збирався шукати спонсора для експериментального зразка… Просто якось розмова зайшла про те, що всі талановиті в минулому люди тут у нас давно сидять «на ставці», отримують зарплату й нічого більше знати не хочуть. «Людям забезпечили принизливий прожитковий мінімум, але цього виявилося досить, щоб у них геть чисто зникла потреба діяльності!» — говорив Вадим. Я пояснив, що все це не зовсім так. Ідей у нашого народу — під зав'язку. Засобів для втілення бракує. Для детального опрацювання будь-якої ідеї потрібні чималі гроші… «Ну то шукайте спонсорів!» — гарячкував Робін. Тоді я здуру й розповів йому про свій «ол-аут». Мовляв, ось навіть у мене є ідеї, але який же спонсор зважиться в це вкладати? По-моєму, саме тоді у Вадима зародилася думка про вдосконалення методів роботи Дітей Дєточкіна. Він почав надсилати мені уривки з листів, у яких наші пострадянські типи скаржилися на несправедливість нинішнього життя. У Робіна було широке листування…
— І ти перейнявся ідеологією: «Мы наш, ми новый мир построим?» Достеменний комунізм — відібрати усе в багатих і роздати бідним.
— Ідея була не в цьому! Не стільки відібрати (не збанкрутіє жоден наш клієнт, позбавлений авто), скільки налякати. Не даремно ж ми візитки залишаємо. Нехай ця сволота замислиться, згадає всі трупи, по яких довелося пройти на шляху до багатства… Нехай знає, що коли держава не може встановити справедливість, то знайдуться люди, котрі не залишать зло безкарним…
— Діти, — я ніяк не могла повірити, що Шурик зараз не жартує, — ви просто діти. Хлопчиська, які досі не награлися у війну…
— Загалом, ти права, — Шурик якось дивно посміхнувся, — але хтось же повинен робити дурниці? Чому не я? Тим більше, що це приємно. Почуваєшся героєм. Особисто я купився лише на можливість виробництва першої моделі «ол-аута»…
— Господи, що ти таке говориш? І як це я примудрилася повиходити за всіх вас заміж? Іти на злочин заради експерименту?! Один вигострює здатність керувати людьми, інший на що завгодно ладен заради створення якогось дурнуватого приладу… Добре, а інших хто в цей маразм уплутав?
Шурик знову миттєво змінив жвавий тон на доволі похмурий.
— Коли ми з Робіним остаточно вирішили, що діятимемо саме так, я залучив до справи Артема. Свого часу познайомився з ним у вас, хлопчина припав мені до вподоби. Ми навіть потоваришували. Я знав про його схильність до кримінальних історій (якось виявився випадковим свідком, коли Жорик вичитував Артемові, що той мало не банк намагався пограбувати) і вирішив, що такий хлопець зможе нам допомогти. Артем погодився. Він усе життя марив справжніми романтичними пригодами. Обіцяв перемовитися ще з одним, просто незамінним у таких справах товаришем. Ним виявився Василь. Я чув про його батька — чудового автомеханіка, якому довіряв своє авто навіть директор найбільшої СТО міста. Васько виявився таки справжнім профі. Тимко запевняв, що хлопець надійний і готовий до будь-яких пригод… Я провів одну-дві навідні бесіди… Ось за це мені по-справжньому соромно. Не можна було пацанів у таку справу вплутувати. Ідея помсти «крутим», які навели рекет на майстерню батька, видалася Василеві надзвичайно цікавою. Ми домовилися продовжити розмову більш предметно, якщо справа набере реальних обертів. Тим часом я отримав від Вадика перші гроші. Справа пішла. «Ол-аут» працював. Я почувався генієм. З усього виходило, що Робіну варто приїхати. Ми якнайретельніше продумали легенду його появи в місті. Забезпечений емігрант на батьківщині шукає дружину.