— Як? Адже їх шукають!
— Не знаю, як. Отож, — Шурик повернувся до розповіді, і я, боячись пропустити якісь подробиці, вирішила тимчасово не ставити запитань. — Нові плани Робіна мене анітрохи не влаштовували. Ризик зростав прямо пропорційно кількості викрадень. Крім того, мені чомусь не вірилося, що інші жертви теж мусять бути покарані. Робін просто прагнув отримати прибуток.
— Теж мені, судді! Цього слід покарати, а цього ні, — передражнила я Шурика.
— Не варто сперечатися, — Шурик зробив такий жест, ніби хотів мене зупинити. — Це потім уже ста-ло зрозуміло, що взагалі відрізнити, хто сволота, а хто нормальна людина — не так легко. Робін, як з'ясувалося згодом, взагалі вважав, що будь-який забезпечений громадянин цієї країни — негідник.
— Будь-який негідник, у будь-якій країні — все одно людина. Звідки ти знаєш, що штовхнуло його на здійснення того чи іншого вчинку? Може, він не підлість робив, а… Може, теж мстився комусь?
— Може, й так. Я не сперечаюсь, кажу ж. Одним словом, поступово наша справа перетворилася на дуже ризиковану та доволі брудну в моральному відношенні роботу. Я зрозумів, що просто зобов'язаний усе це зупинити. Робін, уже одержимий новими ідеями, навіть слухати не хотів моїх аргументів. Для пацанів він був величезним авторитетом, тому відверто засуджувати його я не міг.
— А чому ти особисто не вийшов зі справи?
— З подібних справ просто так не виходять. На моєму сумлінні вже були викрадення. Усі ми виявилися зав'язані однією ниточкою… Я почав готувати таємний переворот. Якби всі члени організації вирішили відмовитися працювати на Робіна, тоді ми змогли б зупинити його.
— Для цього ти найняв мене? Щоб я назбирала матеріалу, який свідчив би про невинність Робіновських жертв?
— Ну так, — Шурик знову протер окуляри, — справді божевільна ідея. Спочатку я сам хотів цим займатися. Але Робін почав мене підозрювати… Навіть довелося їздити на твоєму авто.
— І прилад свій, гад, до мене переклав!
— Ох, Кет, мені й без того страшенно соромно, а ти ще давиш на психіку… Я боявся, що Робін умовить хлопців забрати прилад силоміць. Мені здавалося, що до тебе в машину ніхто не зазиратиме. Я ж поклав туди валізу лише на одну ніч. Потім планував її на «Форді» відвезти одним своїм друзям за місто… Загалом, не вийшло. Ми, як завше, зустрілися з Робіним, я показав йому теку з зібраним матеріалом. Заявив, що не жартую і що коли Вадим не скасує нашу операцію добровільно, то я викрию його перед хлопцями. Природно, я мав намір повернути Робіну його гроші, виплачені мені як гонорар. За хлопців і за інші витрати я збирався віддати Вадикові свій «ол-аут». Робін розлютився. Заявив, що «ол-аут» і так належить йому, Робіну, тому що робився він на його, Робіновські, гроші. Усе, мовляв, що я кажу — чистісіньке зрадництво та невиконання взятих на себе зобов'язань. Я тепер гадаю, що Робін підсипав мені в каву якоїсь гидоти, скористався моєю безпорадністю та замкнув мене в цій норі. В принципі, я передбачав такий розвиток подій…
— Дарія повинна була розповісти нам із Вікою про фішбургери, — згадала я, — так?
Шурик кивнув.
— А чому ти просив передати ті папірці моїй агенції? Чому ти вирішив, що якби я наткнулась на твої записи, то так відразу й зрозуміла, в чім тут річ? Я, між іншим, такої праці доклала, щоб розшукати тебе! Якби не безліч збігів, що привели мене до Робіна…
— Крім тебе, в агенції ще працюють люди, — перебив мене Шурик. — Георгій, звичайно, відразу розібрався б у моїх записах.
Я навіть не стала заперечувати чи ображатися. Он воно як, у Шурика, виявляється, манія Жорчиної величі…
— Віддала б ти вчасно папери Георгію, я б тут уже не сидів, — і далі знущався Шурик. — Ні ти, ні я… А ми сидимо. Сумно.
Я не знала навіть, що сказати… Допомоги чекати не було від кого. Телефон мій залишився в Робіновій кухні. Викривальний лист навряд чи допоможе Георгію знайти мене. Адже якщо Артем, Серж і Василь зникнуть, то в Жорика не залишиться жодної зачіпки.
«Як ти могла поводитися так нерозумно? — судила я саму себе. — Невже життєвий досвід і досі не навчив не приймати самостійні рішення в усьому, що стосується криміналу? Жорик неодмінно щось придумав би!»
«Так, але ж ішлося про моїх колишніх чоловіків. Навряд чи Георгій з розумінням поставився б до цієї обставини і не здав би обох у міліцію, — відразу почала виправдуватись я. — Хто міг подумати, що Вадим виявиться настільки безпринципним…»
— Ти не сумуй, — вирішив підбадьорити мене Шурик, — Вадька намагається забезпечити тут пристойні умови. Годує добре. Піклується, як може. Він же, по суті, гарна людина…