Для початку ми з Шуриком вирішили діяти, так би мовити, «книжковими методами». Перевірити банківські рахунки Ожигова, визначити коло спілкування… Відверто кажучи, мені все це здавалося марним витрачанням часу. Не думаю, що така людина, як Ожигов, заздалегідь не подбала про офіційне прикриття. Напевне, якщо він і робить дещо шкідливе для своєї репутації, загальноприйнятими методами такого не викриєш.
Крім усіх інших неприємностей, у мене склалася чітка думка, що Шурик чогось не договорює. Ніякої конкретики, просте відчуття. У відповідь на кожне моє запитання, що стосувалося замовників, Шурик вочевидь був змушений напружувати уяву, щоб придумати, що саме відповісти… Думка про нечесність другого колишнього чоловіка не давала мені спокою.
«Відчепися! — нагримала я на цю Думку. — Через тебе я не можу зосередитися та взятися до справи. Облиш мене, дай спокій! Забирайся геть із моєї голови!»
«Не хочу йти, — пищала в моєму мозку нестерпна Думка, — мені в тебе добре. Я, між іншим, усе життя мріяла про таку голову, як твоя. Знаєш, як приємно бути єдиною?»
Цієї миті в мене задзвонив телефон, і бридку думку було відсунуто далеко на задній план.
— Як ся маєш? — обережно поцікавився Жорик.
Насправді він запитував, чи перестала я гніватися на нього.
— Чудово! — безжально відповіла я. — Ось, їду до батьків на дачу… Відпочивати збираюся! Ти собі навіть уявити не можеш, який тягар я скинула, коли вирішила піти від тебе…
— М-да… Цього разу твоя хвороба трохи затяглася. Подумки до двадцяти рахувати не пробувала? — діловито поцікавився Георгій.
— Ну чому? — не витримала я. — Чому ти такий бридкий? З тобою зовсім неможливо розмовляти. Усі точки зору, відмінні від твоєї, ти називаєш хворобами і тимчасовими потьмареннями розуму!!! Знаю, що ти повторюватимеш будь-яке запитання доти, поки не почуєш саме такої відповіді, якої тобі хочеться, я вже ладна що завгодно торочити, аби лиш відчепитися від тебе…
— Тоді повторюй за мною, — Жорик зрозумів, що настрій у мене вже привітніший, і вирішив цим скористатися: — «Я мудра і спокійна, — театральним тоном «телевізійного місіонера» почав диктувати він, — я чудово розумію, що у відрядженні Георгія нема нічого поганого… Я схвалюю його бажання підняти рейтинг нашої агенції серйозними справами…»
— І давно це ти став говорити про себе в жіночому роді? — повторювати за ним, я, звичайно, і не збиралася. — Спілкування з поп-зірками негативно на тебе впливає.
— Я б охоче подивився, як воно впливало б на тебе, — мені почулася ніби образа в голосі Жорика. Здається, я наступила-таки йому на мозоль. — Мені таку роботу за подвійним тарифом оплачувати слід. Знаєш, що мені доводиться споглядати щовечора? Дорослий солідний мужик, вкритий жировим прошарком, який йому за віком належить мати, виходить на сцену і раптом перетворюється на огидно солоденького хлопчика. З першими звуками із синтезатора він починає кивати головою, ніби той бовванчик, і заклично вихиляти стегнами. Тьфу! — Жорик аж сплюнув спересердя, і я мимоволі відсахнулася від телефону. — Це ж сором! У житті нормальний мужик, а на сцені з усмішечкою трирічного дегенерата тоненьким голосочком пече: «Ах, голубоглазка, мне бы твою ласку, мне уже семнадцать, будем обниматься». А малолітні «голубоглазки» буквально штабелями забивають при цьому величезну залу, істерично верещать і рвуть на собі одяг від захвату. Ти не уявляєш, настільки важкі для сприймання ці концерти. Тут би якраз мене пожаліти, а ти ображаєшся…
Жорик таки свого домігся. Я забула всі образи і весело розсміялася. До речі, тепер я хоча б уявляла, в охоронці до якої поп-зірки завербувався мій благовірний. Бо за всіма цими сварками, помноженими на природну нехіть Георгія до відвертості, я навіть не знала, з ким саме він працює.
«Стривай-но, — я згадала про одну річ і миттю припинила свій дурнуватий регіт, — чи не підозріло часто доля зіштовхує мене з паном Зіркою? Саме цей виконавець був третім у Шуриковім списку. Кгм… Гаразд, вирішуватимемо проблеми по мірі їх виникнення. Мене поки що повинен цікавити тільки Ожигов. Ожигов Павло Олександрович… Сорокап'ятирічний бізнесмен… А що?» — я раптом уявила себе в розкішній вечірній сукні, під ручку з бульдогоподібним Ожиговим. Він, звичайно, був уже впокорений. Розсипав дрібні перли компліментів і розтікався в усмішечках. Пронози-журналісти, — не без того, — встигли зробити знімок… Жорик наткнеться в якому-небудь журналі на фатальне фото: блискуча я і пан Ожигов біля моїх ніжок. Ревнощі скиплять у душі благовірного, кулею примчить він додому. Але запізно.