— Ти проміняв мене на свого співака, — холодно кину я, прямуючи до свого автомобіля, — проґавив своє щастя.
Уява малювала мені, як пан Ожигов розчиняє переді мною дверцята, ми хоробро стартуємо і… Однак у всій цій історії мене категорично не влаштовував єдиний факт: з цим самим Ожиговим доведеться якось взаємодіяти. Приміром, розмовляти… І це мінімум. Ні вже, хай Бог милує… Про що мені з ним говорити? Він, напевне, й двох слів докупи не стулить! Прокручений уявою сюжет я хоробро переінакшила. На ходу вистрибнула з авто й побігла назустріч розкритим обіймам Георгія.
— Ах, як я могла бодай припустити, що житиму без тебе? — палко шепотіла я йому.
— Ну… Не знаю… Якось змогла. Але ти того, — ніяково відповідав Жорик, — більше такого не припускай. Я вже скоро повернуся, ти ще трішки почекай, гаразд? Я й сам, щиро кажучи, страшенно скучив…
Отут до мене дійшло, що розмовляю я з сьогоднішнім Георгієм, причому по телефону.
— Вибач, це я не тобі, — відмахнулась я від його зізнань, та раптом налякалася власних дивацтв і додала: — Тобто тобі, але тому, що в моїй уяві. Ти не лякайся. Це все від спеки. А взагалі я нормальна.
— А я вже ні! — розлютився Георгій. — Мало того, що клієнт дикі пісні й танці влаштовує, то ще й ти нерви псуєш! Невже не можна поговорити про щось спокійне?
Мені раптом стало цікаво, як Жорикові вдалося вийти на героя вітчизняного шоу-бізнесу? Невже оголошення, яке я регулярно розміщую в міській газеті з чарівною назвою «Газета», діє і на «зоряний» контингент? Дивно.
Цікавість трішки послабила мій крицевий панцир.
— Жорику, скажи, — я хотіла запитати про Зірку, але замість цього чомусь звернулася за порадою, — як перевірити, чи можна давати людині в борг? — власне, це запитання вилетіло з мене цілком незалежно від моєї волі. — Ну, тобто, як встановити ступінь порядності потенційного боржника?
— Ти що, зібралася брати в когось кредит і боїшся, що коли копнути глибше, люди не зважаться тобі довіряти? — насторожився Жорик. — Хочеш підстрахувати всі можливі дірки в репутації?
До подібного трактування моїх запитань я була абсолютно не готова.
— Це з чого ти зробив такі висновки?
— Ну, поміркуй сама. Ти в борг нікому дати не можеш, тому що нічого… Отже…
— Ні, — заспокоїла я його, — просто пишу одне оповідання на кримінальну тему. Ось і цікавлюся. — «А чого це я, власне, перед ним виправдовуюся? Непорядок. Потрібно бути строгішою. Нехай відчує, що провини йому поки не пробачено». — То ти відповіси мені нарешті, чи ні?
— Ні. Ти ж розумієш, у кожному конкретному випадку потрібно діяти по-різному. Я б натис на оточення об'єкта. Завжди знайдеться двійко чи трійко заздрісників, ладних розповісти все, що їм відомо… Але це не в кожному разі допомагає…
— Як завжди, жодної користі від тебе! — обурилась я. — Гаразд, поки не палитимемо юнітів.
— Поки що?
— Поки, — я мимоволі зітхнула, і знову язик заворушився проти мого бажання, вимовляючи зовсім не заплановані мною тексти. — Зажди… Опере… Ти того… Дзвони, коли що…
Колись давно Жорик працював у міліції. Крім кепської вдачі та цілковитої втрати решток гуманізму, від колишньої роботи в Георгія залишилося ще й прізвисько Опер.
— Дача і доча — два головні лиха і два головні захоплення мого життя, — самозречено заявляла мама, маючи на увазі мою молодшу сестру Настю. Слід зауважити, що дванадцятирічна Настуся, протягом останніх років значно переплюнула дачу в тому, що відбирала значно більше батьківських сил і нервів.
— Нічого не вдієш, — серйозно заявляла Настуся у відповідь на такі зізнання, — у мене перехідний вік. Терпіть.
Варто також самокритично додати, що, я, замість потреби у застосуванні виховних методів, в такі моменти відчувала до Сестриці щирий інтерес. Спостерігати, як набір природних інстинктів і затяганих дорослими істин поступово видозмінюється, втілюється у особистість і починає самостверджуватися, так само цікаво, як і відслідковувати перетворення гусені на лялечку, а далі на метелика. Звичайно, мусить минути певний час, перш ніж новоявлена самостійна людинка зрозуміє, що самостверджуватися з допомогою рідних і близьких, хоч і простіше, але не так дієво. Видно, цей час і називається в нас перехідним віком.