Звичайно, по приїзді я застала черговий виховний процес.
— Ні, діти — шкідники від природи! — радісно кинулася до мене мама, яка тепер нарешті мала кому поскаржитися на сестрицю. — Просила її полити квітку, а вона телевізор полила!!!
— Може, вона промахнулася, — мимоволі заступилась я за сестру.
— Не повіриш, — мої слова мама, за звичкою, котру мала ще з часів мого перехідного віку, проігнорувала, — їй, бачся, хотілося покрутитись… Посеред кімнати і з лійкою в руках!
Цієї миті на ґаночку дачі постала винна власною персоною.
— Катрусю! — радісно заволала вона і з переможним кличем диких індіанців кинулась мені на шию. — Не звертай на маму уваги, — шепнула на вухо. — Вона, як і водиться в такому віці, все перебільшує.
— Настусю, а що, Даша і тобі теж вирішила змінити імідж? — дивлячись на масу тоненьких кісок сестриці, я подивувалася, яка ж та Даринка працьовита. Це ж скільки треба було плести?!
— Чому Даша? — Настуся насторожилася. Вони з Даринкою були давніми, як самі вони казали, подругами. Усе раннє дитинство жили в одному під'їзді, а нині вчилися в одному класі. Загалом, Настя з Дашкою дружили.
— Я була в гостях у Шурика і Силенських, — не підозрюючи про майбутню катастрофу, відверто зізналась я. — Дарія вирішила познущатися з Вікторії та змінити їй імідж. Мам, уявляєш нашу дорослу Вікторію з негритянською зачіскою?
Настуся сполотніла.
— І що? — намагаючись опанувати себе, запитала вона. — Затонкі кіски на голові в тітки Віки Дашка заплела?
Мама за спиною в Настусі щосили робила мені якісь знаки, намагаючись пояснити ними, що саме мушу відповісти сестрі. Але я, як на зло, не цілком зрозуміла, чого від мене хочуть.
— Та куди вже тонші, — запевнила я сестрицю.
— І тут вона встигла! — ледве стримуючи сльози, скрикнула Настуся. — Мамо, негайно розплітаємося!
Схоже, наших дівчаток відвідав дух суперництва.
— Ні! — закричала мама. — Я мало не збожеволіла, поки плела все це! Сама дивуюся, як ти мене змусила на таке зважитися… А тепер ще й розплітати?! Слухай-но, зрештою, в тебе ж однакова зачіска не з Дашею, а всього-на-всього з тіткою Вікою. Цього ніхто з твого класу не знатиме…
— Даша знатиме, — трагічно виголосила Настуся.
— Нічого не розумію! — розгубилась я, але від мене просто відмахнулися.
Наступні півгодини я істерично доводила Настусі, що мати таку саму зачіску, як у матері однокласниці — швидше почесно, аніж ганебно. Мама щось колупала на городі й тихцем посміювалася, дослухаючись до нашого діалогу. Як жінка щира, вона примудрилася легко ухилитись від розмов на цю тему і заявила, що гінцю, який приносить лихі звістки, й голову з пліч, тобто, раз я Настусю так засмутила, то кому ж тепер із її кісками й морочитися, як не мені. На тридцятій хвилині розмови я пообіцяла постригти сестру наголо. Настуся остаточно образилася і ретирувалась до своєї кімнати. Страждати і рятувати голову від обстригання. Нарешті я могла заговорити про те, що мене цікавило. Ми з матір'ю урочисто всілися в новій, буквально вчора добудованій батьком альтанці.
— Чудова у вас альтанка, — почала я, бо мала намір спершу підлизатися як слід, а вже потім усе інше.
— Ой, не нагадуй, — відмахнулася вочевидь потішена ненька. — Слово честі, я просила тільки поставити надворі невеличку лаву…
— Батько, як завжди, перестарався? — я розвеселилася, оглядаючи витвір батьківських рук. Величезний дощаний стіл та дві лави, які розмірами більше нагадували односпальні ліжка, підносилися посеред асфальтованого майданчика.
— Як бачиш. Підозрюю, у нього гігантоманія. Усе, що б він не робив…
— Не все! — обурилась я.
— Атож, — мама посміхнулася, — ви з Настусею, безумовно, виняток. Очевидно, як компенсація за те, що ви такі дрібні, все інше він робить завелике…
— Ет, зрозуміло тепер, у кого я такою максималісткою вдалася, — тяжко зітхнула я і вирішила нарешті ризикнути перейти до справи.
— Люба, мені потрібна твоя допомога, — хором промовили ми з ненькою, пильно дивлячись одна одній у вічі.
— Чудово, виходить, пропоную баш на баш, — радісно заявила мама, загалом, озвучуючи і мої думки.
— Ти перша, — я намагалася не втрачати ділового тону.
— Ну це вже ні, — ненька, на жаль, відзначалася рідкісною проникливістю. — Досвід підказує, що ти, як завше, жадатимеш від мене чогось неймо-вірного. Виходячи з твого прохання, я вирішу, чого зажадати від тебе натомість. Простим перевезенням речей ти вже точно не відбудешся…