— Якщо ви й справді не причетні до цього, Катрусю, вибачте мені цю брутальність… Але, знаєте… Не пристало мені про клієнтів плітки розпускати. Не розмовлятиму я більше з вами на такі теми, даруйте.
— Але чому? — благала я. — Не хочете — про Ожигова слова більше не скажу… Але що сталося за час моєї відсутності? Розкажіть…
Юлія Георгіївна озирнулась, однією рукою м'яко відсторонила мене від проходу, а іншою взялася за ручку дверей.
— Прощавайте, — замість пояснень промовила вона.
Мені такий розвиток подій зовсім не сподобався. Я й собі безпорадно озирнулася і наткнулася поглядом на офіціанта. Він послужливо схилив голову на бік, холодно спостерігаючи за сценою нашого з Юлією Георгіївною прощання, та витирав при цьому келихи не надто свіжим вафельним рушником.
— Поясніть, заради Бога, — кинулась я до нього, — що відбулося з цією пані за час моєї відсутності?
Офіціант стримано знизав плечима.
— Жіночий настрій, знаєте, річ мінлива.
Я дістала з сумочки купюру, наміряючись розрахуватися за каву. Офіціант пожвавішав. Зрозуміло, доведеться залишити чайові… Добре, що Шурик виплатив мені аванс…
— Можливо, її засмутив той молодий чоловік, що вийшов за кілька секунд до вашого повернення.
Думки про нічного відвідувача негайно повернулися до моєї бідолашної голови.
— Звідки він узявся? — від хвилювання я завжди починала говорити хрипким голосом.
— З дверей, як усі нормальні люди. Зайшов, оглянувся. Підійшов до вашої подруги. Присів за столик, не запитуючи дозволу. Показав якийсь папір… Щось запитав…
— А вона?
— Вона якось відразу вся поникла. Потім замотала головою, немов заперечуючи. Я, по правді кажучи, думав уже втрутитися… Але тут цей грубіян устав і пішов до виходу. Від дверей обернувся, голосно сказав: «Сподіваюся, до наступного нашої зустрічі ви порозумнішаєте». І вийшов із кафе.
— Як він виглядав?
Та звичайно… Коротко стрижений брюнет. Джинси, футболка… Вік незрозумілий. З армії точно вже повернувся, на пенсію ще рано…
Я кинула погляд на жвавий рух пішоходів за склом і відчула себе якось зовсім невпевнено в кафе, де кожен вираз мого обличчя міг бачити будь-який перехожий. Невже нічний відвідувач вистежив мене та вирішив зіпсувати переговори з Равликом?
Дорогою до гаража з «Фордом» я намагалася заплутати можливих переслідувачів. Не марно в ранній юності ретельно стоптувала взуття, вивчаючи вигадливі дворики нашого міста. Кожне підворіття впізнавало мене та бажало успіху, привітно розмахуючи ослаблою шнурівкою мотузок для білизни. У разі, коли нещасний Хтось, який так зіпсував мені настрій і переговори з операціоністкою, зібрався відслідковувати мої подальші пересування, то нехай спробує тепер виблукати з мудрого лабіринту підворіть старого центру. Для певності я навіть вийшла з одного під'їзду через горищне віконце. Нехай цей шкідник-переслідувач обійде всі п'ять квартир, шукаючи мене.
«У хованки грати — це, звісно, чудово, — мій Здоровий Глузд усе життя терпіти не міг стрибати по дахах, — але ти ж пам'ятаєш, Хтось знає, де ти живеш…»
«Не факт, що нічний Відвідувач і сьогоднішній шкідник, що налякав Равлика, — одна й та сама людина. Не факт, що нічний Відвідувач взагалі не примарився мені…» — раптом прокинувся оптимізм.
«Знайшла час демонструвати святу наївність! Швидше за все, хтось із охоронців Ожигова в курсі, що Шурик доручив тобі цю справу. Природно, відразу вирішив з'ясувати, якої інформації ти вже назбирала. Для цього й проник у квартиру… Теку подивився, зрозумів, що вбивати тебе поки нема за що, то вирішив про всяк випадок контролювати всі твої кроки. Настрахав Равлика, щоб зайве не балакав… Решту теж розполохуватиме… А якщо ми, не доведи Боже, знайдемо щось таке, що Ожигова дійсно компрометує, — не зносити тобі голови…»
«Якщо моя голова настільки дурна, що дозволить якомусь типові впливати на хід справи, то не потрібна вона мені зовсім! Якщо цей Хтось ще раз з'явиться, я йому сама війну оголошу», — з удаваною хоробрістю заявила я.
— Алло, Шурику, — хоробрість мала потребу в бодай якомусь підкріпленні реаліями, — скажи мені, хто, крім нас із тобою, знає, що ти взяв мене на риболовлю?
— Навряд чи хтось знає про це. Якщо ти нікому не розповідала — ніхто. А що сталося?
— Та так. Боюся зіштовхнутись із рибнаглядом.
— Є приводи?
— Безліч. Включаючи мою хворобливу уяву, певна річ. Гаразд, не бери дурного в голову. Поки що все нормально. Зараз візьму з гаража «Форда» та поїду просто до головного акваріума. Судячи з відомостей, що в твоїй теці, саме час до цього вдатися.