— Ну? — чутливо зреагувала я на чергову театральну паузу.
— Та куди вже від вас подітись, поділюся досвідом. На жаль, він уже нікому не придасться, — вочевидь потішений моєю жвавою зацікавленістю, загадково промовив Ожигов. — Почалося все, просто як у анекдоті: їде старий єврей… Був у нашому училищі один викладач. Щойно стало можливо, зібрався на історичну батьківщину. Нас із товаришем він завжди як кращих з юрби виділяв. І вирішив нам послугу зробити. Дотепер я цьому викладачеві найнижче вклоняюся. Віддарував він нам одну річ, котра і його, і родину його все життя годувала. Нізащо не здогадаєшся, про що йдеться!
— Не беруся навіть і пробувати… Може, скатертину, що сама страви готує?
— Майже. Вручив він нам негативи широкоформатні, за допомогою яких звичайним кустарним способом фотодруку можна було робити плакати з техніки безпеки. Пригадуєш такі? Рідні радянські комікси з закликами не стояти під стрілою, не длубатися в носі та мити руки перед вживанням отруйних грибів? Відверто кажучи, вони нікому на дух не потрібні були. Але ми добросовісно постачали свого часу тими плакатами всі підприємства Середньої Азії. Нас чарівне слово «план» виручало!
— Ви що постачали директорам підприємств анашу? — не зрозуміла я.
— Жах!!! — загарячкував раптом мій співрозмовник. — Кого країна виростила?! Велике слово «план» у них тепер тільки з наркотою асоціюється! Ех, у тридцяті роки б вас усіх… «План», рибко моя золота, — це «план». «План» — це значить, що коли я за квартал визначену кількість свого товару не реалізую, то мене начальство живцем зжере. І саме це я з сумним обличчям повторював директорам підприємств. І тому вони, не шкодуючи казенних грошей, ставилися до мене з розумінням і плакати мої задешево розкуповували. Розумієш?
— Що ж тут незрозумілого. Мережевий маркетинг у чистому вигляді. Тільки зараз вони кажуть, що їхня Канадська Оптова Компанія розпродаж проводить, а ви на неіснуюче начальство скаржилися.
— О, як часи змінилися! Раніше люди крам купували, аби продавця виручити. А тепер навпаки — тільки про себе піклуючись. Раніше заради взаємодопомоги, а тепер — щоб дешевше за сусіда скупитися. Січеш?
Я не сікла, оскільки, якщо робити такі порівняння, слід би зважати ще й на той факт, що раніше люди державними грішми розраховувалися, а тепер своїми кревними. Але сперечатися з емоційним оповідачем якось не хотілося.
— Загалом так, — підтвердила я, — а далі?
— Що далі?
— Ну… Після цього періоду ви чим займалися?
— Багато чим, — метушливо відмахнувся Ожигов, — у часи перебудови навіть спекулянтом був.
— Хто ж ним тоді не був? Але, якщо хочете, я про це не писатиму.
— Ой, та пиши на здоров’я! Офіційно там усе чисто було. І потім, хто зараз колишні справи зачіпатиме? Якщо копнути, то за кожним другим щось подібне стоїть.
— Але все одно, — я наївно посміхнулася, — такий матеріал може привернути небажану увагу…
— Не боюся я зараз привертати увагу, — й собі посміхнувся Ожигов. — Нема за що їм до мене причепитися. Усе в мене зараз законно, все стабільно, усе благополучно. Отож, дай уже дорозповім. Тоді саме в моду турецькі спортивні костюми ввійшли. Такі, зі смужечками вздовж холош…